Зеленський досі живе ілюзіями домовитися з агресором
— Якщо ви домовлялися, проходьте, — каже секретарка. За двома дверима просторий кабінет. З невеликого приміщення в дальньому куті виходить 52-річний Роман Сущенко, перший заступник голови Черкаської обласної ради. Одягнений у блакитну сорочку й темну жилетку. На столі два прапорці — державний і кримськотатарський. Дезінфектор для рук із символікою партії "Європейська солідарність".
Пів року працюєте в обласній раді. Що від неї залежить в області?
— Перші сесії показали, що між обласними адміністрацією та радою слабка співпраця. "Ручний режим" адміністрування, саботаж із боку ОДА впродовж кількох років довели до того, що область перестала розвиватися.
Зараз почали вибудовувати відносини двох гілок місцевої влади. Є домовленості про раціональне використання коштів державного й обласного бюджетів. Сподіваюся, це збережеться. Але недовіра досі існує. Керівництво обласної ради хоче добитися впливу на всі процеси, відповідно до її повноважень. Що вдається — покаже найближча сесія обласної ради.
Відзначив низький рівень співчуття в депутатів Черкаської облради. 19 лютого на засіданні звернувся до 63 депутатів із проханням підписати листівки українцям, які незаконно перебувають у російських тюрмах, анексованому Криму та на окупованому Донбасі. Після свого звільнення у вересні 2019 року з такими проханнями звертався до депутатів Європарламенту, польського Сейму, до українських студентів у Польщі, до людей у Черкасах, Кам'янці. Всі відгукувалися. Тут від депутатів отримав 13 листівок.
Ви спрацювалися з керівником ОДА Олександром Скічком? Він четвертий голова обласної адміністрації за президента Зеленського. Є розуміння, чому їх так часто міняють?
— У нас склалися ділові стосунки.
У президента бракує фахівців у резерві. У Франції студенти вузів під час навчання проходять курс публічного управління. Кращі з них вступають до ENA — Національної школи адміністрації. Це державна установа у сфері вищої післядипломної освіти та підвищення кваліфікації. Підпорядкована прем'єр-міністру. Її створив 1945 року генерал Де Голль, щоб надати рівний доступ до вищих посад. І започаткував спадкоємність французьких еліт. Досвідчені політики й державні діячі передають досвід і знання молоді, тому в державному управлінні цієї країни немає кадрового голоду. Випускники ENA і є цим резервом.
В Україні ж рівень політичної культури низький. Ми часто стаємо свідками недолугих кадрових призначень.
Як за понад два роки змінився президент Зеленський і його політика?
— Зміни є. Зеленський отримав політичний досвід. Але досі живе ілюзіями домовитися з агресором. Зробив низку демонстративних кроків для обмеження дій п'ятої колони Кремля в Україні (санкції проти Віктора Медведчука, закриття проросійських телеканалів 112 Україна, ZIK та NewsOne. — ГПУ). Та справжні наміри агресора влада недооцінює.
Як ви освоїлися в Черкасах?
— Це місто, де народився. Складно було звикнути хіба до манер черкаських водіїв. Столичний і місцевий ритм і рівень культури водіння таки різняться.
Увесь батьків рід — із Черкащини. Із села Вікнине Катеринопільського району. Батько очолював тут Соснівський райком. Перші дитячі спогади — життя в бараку в районі Хімселища. Малим у тій будівлі пішов межи людей і до вечора таких слів нахапався, що батько з матір'ю за голову бралися.
Потім жили он у тому будинку, — встає й показує у вікно двоповерховий котедж навпроти міської ради. — Здається, там зараз банк. Коли мені було 4 роки, ми мали в ньому однокімнатну квартиру. Перший яскравий спогад — я вибрався на балкон й просунув голову крізь металеві прути перил. А назад витягнути не зумів. Отак стояв і галасував, аж доки мати не почула.
На що витратили першу зарплату в обласній раді?
— На навчання сина Максима.
2007 року я їздив у відрядження до Страсбурга. Повертався через Мюнхен. У літаку познайомився тоді ще з боксером Віталієм Кличком. Під час розмови попросив дати автограф. Віталій запитав, кому. Кажу, Максиму.
— А хто це?
— Мій син, який з'явиться на світ через два місяці.
Після ув'язнення прийшов на зустріч вже до мера Києва Віталія Кличка зі своїм сином. Максим майже рік займався кікбоксингом. Я йому пригадав той автограф, а новий він залишив на рукавичках для цього виду спорту.
Чому 2016 року ви поїхали в Москву, де вас арештували?
— Там жили родичі по батьковій лінії. Одному з них потрібна була складна операція на очах. Вирішив допомогти. Зустрівся з родичами і другом. Він — колишній киянин. Там його батьки. Брат на Майдані рятував людей. Ми сиділи в його машині, бо має проблеми з ногами. Згадували минуле, дискутували. Він спитав, чи не відвезу я родичам знімки. Дав мені диск "із фото". Кажу, в ноутбуці немає дисководу, то я потім гляну. Він вийшов з автівки нібито перевірити колесо. В цей час із чотирьох боків вломилися ефесбешники, шестеро здорових дядьків. Почали кричати: "Оставаться на месте. Работает ФСБ России!" Один ухопив мене за горло й мацав комір сорочки. Шукав ампулу з отрутою. Із черевиків повитягували супінатори. Наділи кайданки, на голову натягли смердючий мішок. Доки везли, перекривали дорогу.
Думав, на допиті катуватимуть. Коли офіцер ФСБ дістав серветку, щоби витерти мені кров із підборіддя, трохи відпустило. Забрали телефони. О четвертій ночі привезли до СІЗО МВС. А о шостій ранку заволала мелодія гімну — "Союз нерушимый". Це було жахливо. На третій день почув по радіо, що мене заарештовано й пішов розголос. Диск із нібито сімейними фото товариша виявився якимись документами з таємною інформацією. Як з'ясували на суді — сфабрикованими.
Він записував розмову. У ФСБ мені прокручували запис і помилково відмотали зайве. Включили на тому місці, де вони з офіцером ФСБ обговорювали мій арешт.
— Ну что, Василич, игра стоила свеч?
— Еще как стоила, Михалыч!
Бачив його на суді. Він ховав очі. Вже ледве пересувався на милицях. Я чогось думаю, що то було не останнє покарання в його житті.
Що після полону вам давалося важко, до чого звикали заново?
— Звикав до звичайного життя в сім'ї. В ув'язненні постійно перебуваєш у напруженні, в очікуванні агресії, провокації, підступу з боку наглядачів або ув'язнених. Цього складно позбутися одразу. Родина допомогла відновити добрі звички. Я перестав виживати, почав жити.
Що досі зринає в пам'яті?
— Із жахів пригадується смерть наркокур'єра з сусідньої камери. Він повісився попри цілодобовий відеонагляд. Ще літня лікарка, яка перед судовим засіданням міряла тиск не мені, а конвойним ФСБ.
У тюрмі зустрічався з росіянином-націоналістом Олександром Мироновим, який шість років переховувався в підпіллі, а потім здався. З естонцем, якого вхопили для обміну, коли в уряді Естонії виявили російського шпигуна. З узбеком-терористом, який хотів підірвати собор Російської православної церкви Василя Блаженного та розстріляти з автомата усіх на Червоній площі.
Тепер як вважаєте, що це було?
— Випробування. Три роки життя, фактично, втрачені. Доки сидів у російських тюрмах, помер мій батько. Я не бачив, як зростав і змужнів син. Однак навчився тримати удар. Побачив справжню Росію зсередини. Вкотре переконався, що ментально ми різні народи.
У Росію заборонили в'їзд на 20 років
Роман Сущенко родом із Черкас. Нині живе там із сім'єю.
Закінчив Київське вище танкове інженерне училище. 1995 року брав участь у миротворчій операції в Боснії й Герцеговині. В українському спеціальному батальйоні відповідав за зв'язки з громадськістю та місцевою владою. Там удосконалив французьку, вивчив сербохорватську мови.
Звільнився зі Збройних сил 2001-го в званні майора. Заочно закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював в агентстві Укрінформ. 2010 року став його спецкором у Франції. Жив у Парижі.
2016 року приїхав до родичів у Москву. Його затримала ФСБ, звинуватили у шпигунстві. Рік відсидів у в'язниці Лефортово, два — в колонії суворого режиму в селищі Утробіному біля Кірово-Чепецька. Звільнили 7 вересня 2019-го в рамках обміну полоненими. Росія заборонила йому в'їзд на 20 років.
У грудні 2020-го обрали першим заступником голови Черкаської обласної ради від фракції "Європейська солідарність".
Одружений з Анжелікою Сущенко. Мають доньку Юлію, 30 років, і сина 13-річного Максима.
3 
1
Коментарі