У жителів Іванівської об'єднаної територіальної громади забирають 280 гектарів пасовищ

— Міг би займатися господарськими справами, а змушений їздити на суди. З травня боремось за пасовища громади, — розповідає 44‑річний Михайло ­Кулик, голова Іванівської сільської територіальної громади, яка входить у Калинівський район на Вінниччині.

Торік на місцевих виборах за Михайла Кулика проголосували 91,7% виборців. Це рекорд України. До громади належать 14 сіл, де живуть 13 424 особи. Працюють 25 бюджетоутворюючих підприємств. Є сім дитячих садків, шість шкіл. Також 10 медзакладів. У кожному селі діє бібліотека.

Чому почалися суди за землю під пасовищами?

— Одна адвокатська компанія закидала громаду заявами про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Понаписували на наші пасовища для худоби 140 заяв, щоб отримати по 2 гектари з них. Документи нібито подали молоді люди віком 18–20 років переважно з Вінницької області. Є й з Генічеська, Дніпра, які навчаються в обласних вузах. Є двоє уродженців Молдови й Нікарагуа, які приписані у Він­ниці. Депутати на сесії проголосували проти, бо ж там пасеться худоба.

Чому претендують саме на землю вашої громади?

— Я спілкувався з цими студентами. Адвокати знаходили охочих біля гуртожитків. І вони продали своє право на землю за 500 гривень. Сказали, що їм не пояснювали, яка й на що це згода. Суд на їхній стороні. Кажуть, що порушуємо права тих студентів. Зараз пишуть на мене скарги у прокуратуру. Але ж порушені і права жителів громади. Вони не зможуть тримати худобу. За моїми даними, ця адвокатська компанія зібрала земельний банк з 2 тисяч гектарів землі. Це величезні гроші. Тому вони не зупиняться.

Із березня з Головного управління Держгеокадастру землю передали громаді. І нас почали закидати цими заявами. Говорив з іншими головами в області. Такі ж клопотання в них. Це серйозна проблема. Стукаємо в усі двері. Написав заяву в прокуратуру, поліцію. Ми від цього не захищені. Закон дозволяє кожному громадянину мати 2 гектари землі. В нас є жителі громади й теж на це можуть претендувати. Але не пишуть заяви, бо там випас худоби. На 14 сіл маємо разом 432 гектари пасовищ і сіножатей. Якщо зараз віддати 280 гектарів, у нас на всіх жителів лишається 152 гектари.

Багато землі в громаді пороздавав Держгеокадастр на довгострокові угоди. У нас залишилися тільки пасовища, й зараз їх хочуть забрати.

Зверталися до керівництва району й області?

— Я звертався кругом. І в Службу безпеки теж. З гніванським, тульчинським, турбівським головами громад разом їздили в Комітет аграрної політики у Верховній Раді. Нам обіцяли юридичний супровід. Поки чекаємо.

2020 року ви стали рекордсменом за рівнем підтримки серед колег. Чому пішли у голови?

— Хочу, щоб село було подібним до міста. Щоб діти не почувалися обділеними. Приїздиш у місто — там дитячі майданчики й усі умови для розвитку. Перший раз переміг на дострокових виборах чотири роки тому. Тоді були дві сільські ради — чотири села. Тепер у нас 14 сіл. Написав стратегію розвитку громади. До судів за землю раз чи двічі на тиждень бував у кожному з них. Там спілкуюся з людьми: де дорогу заасфальтувати, де зробити вуличне освітлення, де дитячий майданчик.

Ми зробили чотири спортивних майданчики, де поля зі штучним покриттям. Там можна грати в мініфутбол. Наступного року плануємо ще три спортмайданчики в селах Пиків, Уладівка, Жигайлівка. Там будуть стадіони та дитячі гральні зони. У Іванові робимо скейтпарк. У Гущинцях відкриваємо після капітального ремонту дитячий садок. І ще два стадіони з пляжним футболом і волейболом.

Хочемо створити ще безпековий центр. Там буде дільничний громади з автомобілем, пожежна машина, "швидка". Поки що маємо одного дільничного при райвідділі поліції. Нам на громаду треба хоча б два. При комунальному підприємстві думав відкрити пекарню. Щоб могли забезпечувати садочки, магазини хлібом. А підприємство заробляло б гроші. Над цим ще треба працювати.

У вас цьогоріч бюджет був запланований у 104 мільйони гривень. На все вистачило кош­тів?

— У нас на все вистачає грошей. Дефіциту немає. Ми оптимізували чотири школи. Але якби їх не закрили, нам не вистачило би освітньої субвенції від держави. Перекривати брак довелося б з наших коштів. А тоді бюджету розвитку ми взагалі не мали б. Цього року він був 5,8 мільйонів. Наприклад, в Уладівці у школі — 16 дітей і 34 вчителі. Жодного педагога ми не звільнили. Дали їм роботу в інших закладах. Були дискусії. Я виїжджав, пояснював. Бо якщо братимемо з бюджету розвитку ці гроші, то матимемо те, що й 30 років — нічого. Сьогодні люди це розуміють. 2022‑го буде бюджет 106 мільйонів.

Дотації, субвенції з державного бюджету отримуєте?

— Є субвенція на освіту — 46 мільйонів гривень. Ще 3 мільйони на садки. Медицина фінансується за принципом "гроші ходять за пацієнтом". Скільки задекларованих пацієнтів, стільки Національна служба здоров'я перераховує. Але цього року ми на мільйон дофінансували амбулаторії, на фельдшерсько-акушерські пункти теж стільки виділили. Це на ремонти, маски, захисні засоби.

Що в житті населених пунктів громади змінила децентралізація?

— Це одна з найуспішніших реформ, якщо дати все господарю в руки. Її треба було зробити ще в 2000‑х. Тоді такого відтоку людей з села не було б. І обійшлися б без укрупнення районів.

Наші села відчули зміни. Коли прийшов на посаду, були вулиці та школи, де 40 років нічого не ремонтували. Сьогодні сформували бюджет і бачу, що можемо зробити вісім доріг у різних селах по 600 метрів. Ремонтуємо ФАПи, амбулаторії, школи та дитячі садки. До децентралізації цього не могли. Тоді була вбита сільська рада. Голова ходив з простягнутою рукою. Давали якісь копійки.

За рахунок чого живуть люди? Працюють на підприємствах?

— У нас велике село. До нас подалися трохи менші. Жителі працюють на кар'єрі, дерево­обробному та спиртовому заводах, у військовій частині. Ще є училище і школа-інтернат. Цього року запустили асфальтний завод. Місцеве населення працює на фермерських господарствах також. Відкриється автозаправна станція. За пів року закінчать будівництво свинокомплексу на сім тисяч голів. Середня зарплата — не менш як 11 тисяч. Шукаємо інвесторів.

Чи багато у вас одноосібників, які самі обробляють землю?

— Ні. Але після 2025‑го їх кількість зросте. Бо компанія "Зернопродукт МХП" уклала довгострокові угоди оренди паїв на 15 років. До мене щотижня приходять по дві-три людини, які хочуть розірвати договори. Люди зрозуміли, що земля дає хороші прибутки, хочуть працювати самі.

Як живуть у менших селах?

— Тримають корів. Молоко здають по 10–11 гривень на молокозаводи. З інших областей приїжджають за ним. Є конкуренція, яка дозволила підняти ціну. Люди з цього живуть.

Чому ми воюємо за пасовища? Бо там випасається худоба, треба заготовляти сіно на зиму.

Нещодавно у вашій громаді побудували новий садок у селі Слобідка. Він став першим дитячим закладом на Він­ниччині, зведеним за останні п'ять років у селі з "нуля". Багато людей вирішують ростити дітей у громаді? Де знаходите гроші на такі проєкти?

— Зараз 334 дитини ходять у садки громади. У Слобідці не було дитячого закладу. Могли відвідувати в сусідньому Іванові. Але там 120 вихованців і ще черга — 40–45. Ми виграли в американському конкурсі "Міжнародна міграція людей" майже 500 тисяч гривень. Їх вистачило на кухонне обладнання, ігрові кімнати, ліжка й майданчик на території. Збудували за рік і чотири місяці. Працювали толокою місцеві жителі. Одна родина майстрів вимурувала з цегли все, що можна було — безкоштовно. Допомагали технікою малі фермерські господарства. Загалом ви­йшло десь 3 мільйони гривень. 27 дітей тепер мають садок. Завдяки тому, що місцеві жителі збиралися на толоки, вдавалося економити й на інших об'єктах від 300 до 500 тисяч гривень.

Коли українці захочуть жити в селах?

— Рівень життя в селі має бути такий, як у місті. Треба робочі місця й інфраструктура — навчальні заклади, творчі й спортивні центри, басейн, тренажерний зал, кінотеатр. Коли в селі працюватимуть фабрики й фермерські господарства. Людина йтиме додому з роботи, де її чекатимуть діти, й не треба їхати в Польщу. В суботу–неділю зможе поплавати в басейні, а не дивитися про це по телебаченню.

×