"Я не переконаний, що правляча партія зможе демократично передати владу" - Ющенко

 

Із "мерседеса" виходить 58-річний Віктор Ющенко, президент України 2005-2010 років. Розмовляє по мобільному. На першому поверсі у великій залі партійного офісу "Нашої України" на столичному Подолі його чекають голови обласних штабів. Мають провести нараду.

— Кава, чай, водка, самогон? — жартує до нас Ющенко. Каже, що за часів президентства "підсів" на каву. Замовляє секретарці лате.

Кабінет оздоблений деревом. За склом у шафах багато книжок та журналів. Посередині — дерев'яний стіл, на якому викладені писанки. Стоять пляшки з мінералкою, ваза з цукерками та засушеною калиною. Навпроти — камін, над яким висить портрет Тараса Шевченка.

Як змінилося ваше життя за два з половиною роки після президентства? Про що були ваші думки?

— Коли відходиш від тієї служби, яка була останні п'ять років, природно, береш паузу. Нація зробила вибір. Я його не поділяю, але  поважаю свою націю. Далі моє завдання зробити так, щоб вона була мудрішою, жила найдостойніше. У нас має бути один пріоритет — національний. Програєш національне питання — ні пенсія, ні зарплата, ні соціальна допомога — ніщо тобі не буде за радість. Рано чи пізно це все розвалиться.

Що для вас означає підписаний Януковичем мовний закон?

— На поверхні є чисто технологічний прийом, мета якого — найпростішим способом мобілізувати електорат.

Яким було би правильне вирішення мовного питання?

— Дехто так легко каже:"Давайте змінимо Януковича, Табачника, і проблем не буде". Насправді треба копнути глибше. Я дуже критично ставлюся до міністра освіти, але кажу: його породило декілька мільйонів людей, які обрали діючу владу і мають приблизно такі ж думки щодо моєї рідної мови, як пан Табачник. Якщо хочемо вигравати українське питання — треба вигравати не на деклараціях, а в діалозі. Робити таку політику, яка множила б із кожним днем український простір, українців.

Хто цей діалог має вести?

— Влада. Для чого політичні сили? Щоб протиріччя у суспільстві вирішувати не на полі громадянської війни, майданах, революціях, а в діалозі. Однак сьогоднішній діалог між політичними гравцями, особливо першої ліги, не дає прикладу, як тягнутися до кращого. Він мені як громадянину пропонує звикати до мілітарної тематики: фронт, війна, агресія. У дикому суспільстві це може бути. У цивілізованому — є діалог, програма, де сказано: "У мене є гарний план для України". Можливо, у когось є кращий, давайте обговоримо. Так робиться прогрес. А у нас 90 відсотків людської енергії тратиться, щоб показати, що хтось нездара, а той — іще гірший. І тоді може бути Янукович-2, Янукович-3.

Опозиція каже, що ми маємо бездарну неукраїнську владу. Її треба замінити. Згоден. Але це все рівно, що прийти у храм і сказати: "Бог — є". Це зрозуміло. Владу треба змінити, але на кого? Який план нашого життя на завтра? Зараз у демократичному корпусі йде самопоїдання — своїх же братів.

Які основні загрози існують для України?

— Найбільша нас супроводжує вже 22-й рік — слабка національна інтеграція. Проявляється вона в тому, що по більшості ключових, націєутворюючих питань відсутня дискусія.

Ми стали ізольованіші від зовнішнього світу. Таке враження, що стосовно України взяли політичну паузу. Дехто з українських політиків каже, що треба дати уроки владі — закликати Захід до ізоляції, бойкоту спортивних ігор, зовнішньовідомчих зустрічей і так далі. Я не хотів би, щоб стосунки між двома-чотирма-шістьма особами перекладалися на перспективи 46 мільйонів. Якщо сьогодні не втілюватиметься євроінтеграційна політика, майте на увазі, піде зворотний процес. Потрібні будуть не рік і не п'ять, щоб повернутися до точки, в якій ми є зараз. Свідомо чи несвідомо автори такої політики штовхають українців до втрати діалогу з нашими партнерами у Європі, світі. Це підштовхування України до білоруського варіанту.

25 серпня — "екватор" президентського терміну Віктора Януковича. Які його основні помилки?

— У клубі президентів давати оцінки не прийнято, бо це характеризує гірше тебе. Я скоріше говорив би про процес, чому ми програли як нація. Найбільше варто сумувати через те, що всередині країни ми нестабільні, менш інтегровані, з'явилося більше тріщин із різних питань. Ми не такі рідні, як п'ять років тому. "Політика приниження" сягнула загальнонаціонального масштабу.

За чим не зробленим за час президентства жалкуєте?

— Я дуже вірив у свою націю. Вона пройшла такі складні випробування, що ці пласти пам'яті сягають не п'ятьох і не 10 років. Розуміння таких речей штовхає тебе до рішення — або ти як президент ставиш задачу вивести націю на свою стежку, або ти політик-флюгер, що думає, як виграти наступні вибори, — і впадаєш у популізм. Я вибрав першу дорогу, хоч добре розумів, що це не буде оцінене нинішнім поколінням. Це — світогляд, який у тобі. Який приніс твій батько, дали мама, твої колеги, побратими — ті люди, з якими ти проводив цілі шматки свого життя.

Якими словами достукатися до кількох мільйонів "табачників" і відучити бити братів у спину? Треба говорити про історію, релігію?

— Є також інші речі. Економічний прогрес, реформування — це чутлива механіка. Я людина, що зробила національну грошову реформу, яку вважають найкращою в Європі за післявоєнний період. Економіка — проста наука. Потребує одного — клімату. З 1991-го по 2004 рік в Україну було вкладено $6,7 млрд інвестицій. З 2005-го по 2009-й — $36,6 млрд. Економіка не дасть продукцію, якщо в неї не вклали — чи в землю, чи в рухомі або нерухомі активи. Треба привнести кров в економіку, і буде віддача. Будуть робочі місця, буде пристойний валовий продукт. Тоді не треба займатися популізмом. Оці 30 мільярдів прийшли під мій політичний курс. Зараз минає серпень 2012 року, і за ці вісім місяців від нас утекли $4,5-5 млрд.

Експерти не дуже вірять у вашу політичну силу. На що розраховуєте під час виборів?

— Хочемо донести до українців те, що вони до кінця не почули. Але не криком, не біґборди розмальовувати на дорогах. Головне — встигнути пояснити, що у вищій лізі працюють два монстри — Партія регіонів і "Батьківщина". Вони грають на пониження вибору і якості української політики. Це війна. Тому ми звикли, що в нас оці слова "фронт", "агресія" — атрибутика повсякденного політичного життя. Я не переконаний, що правляча партія вже зможе демократично передати владу. Не переконаний, що ті, хто прагнуть влади, — чесно й демократично її можуть здобути. Тому їм потрібні "фронти". Якщо уважно подивитися на історію останніх чотирьох-п'яти років, найболючіші для українського життя рішення, як правило, приймалися "ширкою" (назва широкої коаліції Партії регіонів і "Батьківщини", що не відбулася. — "ГПУ"). Найганебнішу для економічної історії України Московську газову угоду ініціювала і провела "Батьківщина". У нас уже понад $12 млрд штрафів за невибраний газ. Нас називають четвертою країною світу з переддефолтним станом. А хто прийняв закон про мови? Партія регіонів? Ні. Їй ніколи не вистачало мандатів. 30 голосів додали "легіонери" з так званої демократичної сили, яка була в опозиції. Як третина списку "Батьківщини" стали "тушками"? Суміш опозиції та влади призвела до того, що об'єднали в один виборчий закон гірший варіант пропорційної системи із закритими політичними списками і гірший варіант мажоритарної частини виборів із кримінальним підтекстом. Ми проведемо чесні вибори? Ні!

А якими будуть вибори?

— Не було в нас більшого закону із провокативними можливостями фальсифікацій, ніж цей. Ми не отримали відповіді на питання депутатської недоторканності. Тому в політику далі йде криміналітет, дуже часто рецидивісти. І це рішення підтримала опозиція.

2009 року до мене прийшла прем'єр-міністр і подала текст нової Конституції. За нею 226 депутатів у парламенті призначають президента. По суті — довічна влада. Виборів нема. Другий розділ — таке ж вічне, пожиттєве формування інституту глави уряду. Прем'єр каже: "Пане президенте, можливо, ви подасте проект цієї Конституції? А якщо — ні, то це зроблять інші". Мої слова приблизно були такі: "Доки я президент України, ви ніколи не будете обирати майбутнього главу держави "ширкою" в парламенті". Через певні канали я попередив обидві сторони: тільки-но в українському парламенті з'являється ця макулатура, я оголошую дострокові президентські вибори. І через кілька днів, як відомо, у Києво-Печерській лаврі одна зі сторін сказала: "Та де вона взялася, ця ідея? Та ніколи". І так далі.

Я переконаний, що українська демократія у своїй основі безповоротна. Але сьогодні ми у такому стані, що дуже важливий голос патріотичної сили. Питання, почують його чи ні, приватно для мене не таке важливе.

Тобто чи пройдете ви до парламенту, чи ні — неважливо?

— Так. Хоча я й сам себе запитую: якщо українцеві це байдуже — жити у своїй державі, говорити своєю мовою, ходити у свою церкву, мати своїх героїв, проводити економічні реформи, солідаризуватися з Європою, бути відкритими й демократичними, — тоді як можна досягти того, чого хоче кожна людина? Не буває високої зарплати в країні тоталітарного режиму. Хочеш добробуту — потурбуйся про демократію. Вільна людина набагато продуктивніша й цікавіша, ніж раб. Якщо ви обираєте свободу — демократія дасть вам і хліб, і волю.

×