14 жовтня перетворюємо на 23 лютого в новій жовто-синій обгортці

ВІТАТИ ХЛОПЧИКІВ І ЧОЛОВІКІВ ВАРТО 19 ЛИСТОПАДА

"У багатому на подвиги літописі українського воїнства безліч битв і дат, гідних стати Днем захисника Вітчизни. Я наголошую, Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми шануватимемо захисників своєї Батьківщини, а не чужої", – сказав президент Петро Порошенко 24 серпня 2014 року.

З вибухом російсько-української війни багато традицій, які брали початок у спільному радянському минулому, цілком закономірно відкинули. Серед інших, попри обурення інертної частини суспільства, скасували й День захисника Вітчизни 23 лютого. Те, що це сталося лише на 25-му році відновлення незалежності, наочно демонструє глибину історичної травми українців. Однак краще пізніше, ніж ніколи. І на виконання указу президента №806 "Про День захисника України" від 14 жовтня 2014 року в нас з'явилося нове свято, пов'язане з нашим власним минулим.

Дві історії

В основі українського свята – тисячолітня історія. Урочистість Покрови Богородиці, імовірно, зародилася в Константинополі в Х ст., але не набула великої популярності. Натомість із ХІІ ст. вельми поширилася на Русі. Культ Покрови від самого початку мав "захисне" значення, тож не дивно, що його активно використовувало козацтво. З'явився особливий тип ікон "Козацька Покрова", на яких зображували митрополитів і гетьманів. На честь Покрови збудували чимало церков, особливо за часів Івана Мазепи. На Покрову – 1 жовтня за юліанським календарем – збиралися козацькі ради для виборів старшини, ця дата зафіксована в Конституції Пилипа Орлика.

Традиції козаків спробували відродити під час Української революції 1917–1921 років, хоча саме свято в той період не відзначали на державному рівні. Натомість на 14 жовтня 1942-го (це Покрова вже за григоріанським календарем) припадає дата формального утворення Української повстанської армії. Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року 14 жовтня визнали святковим днем УПА. Відповідно до указу Леоніда Кучми № 966/99 від 7 серпня 1999 року 14 жовтня оголосили Днем Українського козацтва.

Радянське, а тепер російське свято 23 лютого з'явилося лише 27 січня 1922-го як День Червоної армії. І прив'язка до історичної дати 1918 року була багато в чому випадковою. Насправді цього дня радянська Росія фактично капітулювала у війні з Німеччиною. До 1992 року включно це було свято військовослужбовців, і лише 1993-го набуло нинішньої назви. Однак уже тоді сформувалася традиція вітати в цей день усіх чоловіків. З 2002-го це вихідний день у Росії. Як не дивно, у перші роки незалежності цей день не мав офіційного статусу в Україні, а набув його лише за указом Кучми 1999 року. Тепер 23 лютого святкують і в Білорусі, Киргизстані й Таджикистані, а також і в російських колоніях: Придністров'ї, Південній Осетії та ЛДНР. Урочисті заходи відбуваються в Абхазії та Вірменії.

 

Чоловіче свято vs свято захисників

Чому в СРСР і Росії 23 лютого святкують – зрозуміло. Це мілітаристські суспільства, де кожен чоловік апріорі має проливати кров "за Путіна і отєчєство". То навіщо ж тягнути цю традицію в Україну? Сказане не означає, що ми маємо проповідувати пацифізм. Навпаки, століттями українці були знані як народ-військо. Але вшановувати українських воїнів і вітати українських чоловіків – не одне й те саме. Хоча б тому, що захист України не залежить від статі. І щоб поставити тут формальну крапку, із 5 серпня цього року свято офіційно називається День захисника і захисниці України. Вітати лише чоловіків цього дня – порушувати закон.

Яких ще аргументів вам бракує?

Однак традиція – велика сила, особливо в руках місцевих чиновників чи вчительок. "Ми завжди так робили", – кажуть вони, по суті відтворюючи 23 лютого в новій жовто-синій обгортці. Таке вже було 1991 року, коли з найвідданіших комуністів (і комуністок) виходили найзапекліші націоналісти (і націоналістки). Можна зрозуміти тих, хто шукає баланс із Міжнародним жіночим днем 8 березня. Однак іронія долі в тому, що це свято задумувалося на честь боротьби за права жінок, досі занедбуваних у всьому світі. А Радянський Союз вихолостив його до свята "весни, краси й жіночності". Квіти замість прав. Не дивно, що із 23 лютого сталася така ж історія – і така ж небезпека чатує 14 жовтня.

Але добре, скажете ви, що ж робити всім тим тисячам Марій Петрівн, яким конче необхідно привітати хлопчиків у класі? Та ще й батькам у чаті догодити. Відповідь проста – 19 листопада. З 1999 року на цю дату припадає Міжнародний день чоловіків, що якраз і встановлений для підтримки людей чоловічої статі. Не день батька, бо хлопці в школі переважно не є батьками, а дехто ними не стане, не 14 жовтня, а саме 19 листопада. Для України також дата зручна тим, що ніколи не припаде на День пам'яті жертв Голодомору.

Отже, підсумуємо. 14 жовтня – день тих, хто стали на захист держави в офіційних чи добровольчих формуваннях, на фронті чи в тилу, зі зброєю, ліками чи гуманітаркою в руках. А в штанях вони чи в спідницях – байдуже. Вітайте в цей день їх.

19 листопада – Міжнародний чоловічий день. От саме тоді, любі дівчатка, малюйте листівки й даруйте печиво однокласникам. От саме тоді, любі вчительки й матусі, організовуйте своїх дівчаток для привітань, та й самі вітайте хлопчиків і чоловіків.

"И юный Рамсес впереди"

Наостанок дозволю собі переклад надзвичайно дотепної байки про непотрібну інколи тяглість традицій. Це вельми актуально для нашої країни.

- Послухайте, Мойсею! Ви знаєте, як люди вас поважають. Ви сказали йти, ми підірвалися і пішли, не питаючи, куди й навіщо. Ми вже рік блукаємо за вами цією пустелею, якій немає ані кінця, ані краю. Але сьогодні просимо день відпочинку.

- Сьогодні якийсь особливий день?

- Звичайно, сьогодні ж 23 адара – День єгипетської армії. Серед нас багато хто служив. Це важливий для нас день. Ми хочемо його відсвяткувати.

- Але це ж армія фараона! Жорстока, нелюдська армія. З вас же там знущалися, вас же принижували, били. Що ви зібралися святкувати?

- Не узагальнюйте, Мойсею! Ви ж самі не служили, чи не так? Ви ж більше по адміністративно-господарській частині? А я два роки відслужив. І не абиде, а в обмеженому контингенті єгипетських військ у Нубії. І я вам скажу, що армія – це хороша школа життя, і я пишаюся, що пройшов її. Отже, Мойсею, оголошуйте привал. Народ хоче свята. А якщо ви не дозволите свято, народ може збунтувати. І не дай вам ваш Бог, про якого ви нам весь час торочите, побачити єврейський бунт - осмислений, але нещадний.

Люди поставили святкові намети, прикрасили їх єгипетськими прапорами, портретами фараонів і фігурками язичницьких божків. У всьому таборі звучала єгипетська музика. Сидячи навколо святкових багать, випиваючи самогон, приготований із колючок, і закушуючи смаженою манною, люди згадували, як добре жилося в Єгипті.

- Не потрібно плювати у своє минуле. Єгипет – велика країна, і там було багато хорошого: безплатна освіта й медицина. Стосунки між людьми були щирі, безкорисливі.

- А до нас на будівництво каналу одного разу приїхав улюблений співак фараона Йосип Бен-Давид. Який він дав концерт! Годин шість співав. І всі слухали, як зачаровані: і нубійці, і хети, і шардани. І для кожного народу в нього була пісня його рідною мовою. І всі ми, раби з різних країн, відчували себе однією великою дружною сім'єю.

І від "блакитних вогників" багать понеслося в чорне Синайське небо:

"И вновь продолжается бой, и сердцу тревожно в груди, Осирис такой молодой, и юный Рамсес впереди".

Будь ласка, українці, навіть із найкращих міркувань не перетворюйте 14 жовтня на 23 лютого!

×