Ексклюзиви
Середа, 01 листопада 2006 14:48
Віра Перцова
Віра Перцова
Віра Перцова

Знаю, що бреше

 

"А если я скажу, что еще никогда не был с девушкой?" — Віталік умовляє мене піти з ним на берег чи до лісу. Мені — п"ятнадцять, йому — шістнадцять. Як і я, він приїхав на канікули до бабусі. Ніч. Віталік — напідпитку. Він проводить мене до двору через усе село. Я мовчу, а він гарячково говорить:

— Неужели ты меня не научишь?! Я ведь тебя научил плавать!

Це — брехня, бо плавати він мене не вчив. Однак Віталік чомусь затявся, що вчив.

— Хочешь — я стану твоим парнем. Я про всю свою жизнь расскажу. Витке (його сестрі) ее парень про себя все за неделю рассказал.

Віталік питає, чи можна мене обійняти

Ми заходимо до двору. Віталік пропонує ще трохи посидіти на лавочці. Ми вже про все домовилися. Він прийде завтра, порубає у бабусі дрова, а пізніше, може, ми й підемо на річку.

Я вперше бачу, як падають зірки. Віталік питає, чи можна мене обійняти, і уточнює:

— Ты позволяешь или разрешаешь?

Для нього, вочевидь, була суттєва різниця між цими словами. Я її не зрозуміла. Потім провела його до воріт. Біля хвіртки чомусь опинився його старший брат:

— Нашел себе подружку? Поздравляю! — сердито сказав він і пішов геть.

Назавтра Віталік не прийшов. А ще через пару днів ми з подружкою Лєною сидимо на лавочці, бачимо — Віталік іде з дівчиною, якраз наче до річки. Подружка каже:

— Ну, ця вже його научить.

Минуло кілька років. Моя подружка вийшла заміж. Тоді її колишній знайомий почав умовляти Лєну стати його коханкою. Знав, що її чоловік п"є і гуляє.

— Таке мені розказує! — сміється Лєна і додає трохи сумно: — Знаю, що бреше, але все одно приємно!

А я про Віталіка згадала. Тоді вночі так гарно розказував, а не прийшов. І добре зробив, бо я повірила йому.

Зараз ви читаєте новину «Знаю, що бреше». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода