Востаннє я була на морі в Одеській області у селі Лебедівка. Там круті глинисті береги, урвища, а під ними — пісок. Взимку у Лебедівці виють вовки, а влітку засмагають нудисти.
Звичайні пляжники лінувалися ходити далеко, а ми йшли берегом якнайдалі. Туди приходив і Валера.
— Чайка села на воду — жди хорошую погоду!
Так він знайомився з жінками, які лежали топлес. Вони підскакували і прикривалися. Валера заспокоював:
— Лежите, лежите, а то некоторые дикари не понимают красоты женского тела.
Вітер доносив до нас його слова. Він усім казав одне й те ж. Ув"яз до матері й доньки, бо в обох був гарний бюст. Коли вони плавали, на березі сидів песик — шар-пей. Донька зав"язувала на ньому свій мокрий халатик. Валера хлюпав жінкам водою на спини, іноді тер між лопаток. А коли поверталися на берег, то знімав свої чорні труси і лягав поруч на живіт.
В обох був гарний бюст
Потім Валера примітив Лєну. Вона засмагала сама. Він показав їй хижу постільгу у глиняному дуплі урвища. І розказав, що йому в житті не пощастило, бо відсидів.
А ще була Таня. Вона розморилася на сонечку й задрімала. Прокидається, а поруч Валера лежить без трусів. Таня вилаялася.
— Я думал, ты нормальная женщина, а ты — быдло, — обурився він.
Одного дня Валера підійшов і до нас. Але моя мама поговорила з ним так, що більше він цього не робив. Клав свій кульок на березі і заходив далеко в море. Звідти видивлявся жіночі тіла. Потім виходив на берег, знімав труси і йшов до котроїсь із жінок.
На те літо він зник. А я й досі пригадую його жилаву, засмаглу до чорноти фігуру і приказку про чайок. Тепер, де б не була — на озері чи річці, дивлюся, чи сідають вони на воду. Валерин прогноз завжди збувається.
1 
1
Коментарі