Рижик — маленький собачка і дуже хитрий. Як нашкодить — повзе до бабці на животі й перевертається на спину. Хоча шкода невелика — ловить їжачків. Вони мігрують повз його будку на город, а назад не повертаються.

— Як собаку не кормить, — каже мама, — то він і їжака буде їсти.

Бабуся не любить Рижика. Це її чергове розчарування в собаках. Усе життя мріяла про вівчарку, як у сусіда.

— Така вона розумна, та Альма, — захоплено казала, аж доки сусід не помер і вівчарку діти десь вивезли.

Бабуся щоразу, як брала в когось цуцика, говорила:

— Казали, що овчарка.

Ну то смоли наїжся

Але замість вівчарки виростало або щось маленьке кудлате, або дворняга, як Мартин, що з"їв мою ручну курочку Аллочку. Три роки тому взяли Рижика. Я, коли приїжджаю, то завжди питаю:

— Він голодний?

Бабуся витримує паузу, далі каже:

— А певно ж!

Виявляється, вона годувала його вчора під вечір, і так, що "чуть не лопнув".

Бабуся йде на город, я підходжу до собаки. Він аж труситься, ковтає наспіх перекушені кістки. Коли ж увечері бабуся приносить йому "тюрю" (це юшка з помиїв на старому смальці), Рижик ображається і лізе до буди.

— Ну то смоли наїжся!

Бабуся йде геть. Тюрю пробують гуси, а Рижик гарчить із буди.

Зараз у селі мама. Тому Рижик розкошує. Ще й відв"язаний. Я запитую, що він там їсть:

— Давала голови з сельодки, а це вже став обіжатися, носом крутить, — розповідає мама. — Хоче якусь вкусну косточку, чи шо. Ну, знаєш, одним словом, падлюка нагла.

Я вже давно не була в бабусі і не знаю, коли поїду. Але коли вже приїду, то буде Рижикові радість. Усі кісточки від м"яса, що їла за ці місяці, привезу йому. Морозильник уже забитий.

×