У моєї бабусі — нові сусіди. Бо спершу померла баба Марія, а потім — Кузьмівна, а їхні хати діти продали. То бабуся каже, що сусід через дорогу в Маріїній хаті — поганий, непривітний, а через двір — хороший. Води їй завжди витягне. А якось підвіз бабусю до церкви. Вона зараз туди часто ходить.

— Після війни я вчителювала у Западній, — розповідає мені бабуся. — Там, у Тростянці прямо у лісі є Свята Гора. Криничка викопана, а на її цямрині — відбиток жіночої стопи. Кажуть, слід Божої Матері. На третій день Паски завжди батюшка приїжджав правити, люди воду набирали. Казали, того дня сонце грає, бо Намський Великдень. Я молода була і не вірила в це.

Бабуся зітхнула, замовкла, а потім урочисто сказала:

— Пару днів тому побачила! Це було у середу, якраз на третій день після Паски. Виходжу вранці — надворі тихо, тепло, сонце м"яко світить. І раптом бачу — від нього відділяється велике малинове коло, потім синє, одне, друге і покотилися. Мабуть, сотні! То опускаються, то піднімаються! Не можу тобі передать, як це було. Ото якби людина набрала в рот води і пирснула! Ці кола завбільшки, як сонце — фіолетові, сині, жовті, а малинових найбільше. Розходяться туди, де були польські могилки, і на цю сторону — аж до старого кладовища. Я вирішила похвалитися сусідам. Перейшла до Жигунової. Постукала їй у шибку, розбудила, питаю:

Я молода була і не вірила в це

— Марусю, ти бачиш, як сонце грає?

— А сьогодні є Намський Великдень — середа.

— А чого "намський"?

— За нами! — відповіла Жигунова.

Кажуть, що на третій день після Великодня — на тому світі душі покійних справляють Паску. А людям на землі здається, що то сонце грає.

Бабуся  стверджує, що вона й торік таке бачила. Але тоді сонце грало не так довго. 

×