Дівчина мого знайомого мала рідкісне казкове ім"я — Мальвіна. Вони разом вчилися, потім одружилися. Він переїхав до неї. Народилася донька. Після цього я не бачила його років три. Зустрілися випадково. Розпитала, як справи, і він розказав. Говорив спокійно, навіть весело:
— Ти знаєш, а в мене дружина — лесбіянка!
— І вона живе з тобою?
— Ні, переїхала до своєї дівчини, дочку забрала... Я тоді про тебе згадав.
— Чому?
— Бо ти мені ворожила по руці й сказала, що я рано одружуся і скоро розлучуся.
А днями йду — зупиняє мене його друг. Розговорилися.
— Як там він? — питаю. — Ще працює з тобою?
— Звільнився! Вже й давно. Де його тільки не було?! Все каже, що не подобається, а мені інше говорили...
— Це ж треба, щоб у молодого чоловіка з дружиною таке сталося!
— Та, — опускає голову його друг, — він сам винен.
Понапиваються, і хто кого вгріб
Далі я не стала розпитувати. А недавно з маминою компанією ходила відпочивати в ліс. Там є дядько Василь. Він багато пережив на своєму віку, тож на кожне запитання має відповідь. Вислухав він про Мальвіну, і каже:
— Скільки ходжу в ліс, всякі пари сюди приходили. Буває, що понапиваються, і хто кого вгріб. Но щоб женщини між собою — такого не було. А все одно хотів би я побачити двох лесбіянок, тільки красівих, таких, як у відіках показують. Та вони скритні. Усі по квартирах живуть.
Мама втручається:
— Для цих гомосексуалістів терапія одна — лопата і асфальтоукладчик. Або лісоповал. Хоч мені і казали, що це не поможе.
— Каждому — своє, — міркує дядя Вася.
1 
1
Коментарі