Ексклюзиви
Вівторок, 20 червня 2006 14:42
Віра Перцова
Віра Перцова
Віра Перцова

Котяча краса

 

Коли мені було шість років, я для бабусі вкрала кішку. Дивлюся — сидить проти сонця пухнаста молода кішечка. Погладила її, вона пішла слідом. А я її на руки — і під куртку. Бабусі вона сподобалася:

— Сибірська, — сказала бабуся і погукала: Маша!

Киця муркнула. Видно, колишні господарі так її і називали.

Це було восени, а щойно зійшли сніги, як стали ходити коти. Раз виходжу — їх аж шестеро, а сьомий — сірий Трохима. Колись його переїхав "Камаз", однак він устав і пішов. Потім криса порвала йому вухо, а ока в нього взагалі не було. Трохима — худючий, на паркан лінувався стрибнути — протискався між штахетами. Але перші кошенята в Машки були сірі.

Якось вона прийшла до порога і впала: сусід Коробка понадрізав Маші лапки, залив скипидаром, до хвоста прикрутив палки. Зажило. Потім баба Ганька вирішила, що кішка краде яйця. Моя бабця взяла з кубла яйце і поклала перед кицькою:

— То вона хитра, — наполягала Ганька, — своїх не бере.

Криса порвала йому вухо

А потім Машка зникла. Бабця кинулася шукати. Йшла через сусідчин двір — побачила на хліві жмут бурої шерсті.

Ми знайшли в сіні Машиних кошенят. Усі вони не схожі на неї — короткошерсті. Бабуся годувала їх зі шприца козячим молоком, але жодне не вижило.

Потім скільки котів брали — не приживалися. Один мишу отруйну з"їв, другому чужий кіт шийку перекусив. Інших крали. Трохи жив у бабусі сіренький котик. Бігав за нею, як собачка. Потім і його не стало. А бабуся досі мріє про пухнасту кицьку:

— Як Машенька.

І пояснює — чому:

— Криса як вчепиться, то не прокусить. Бо шерсть довга.

Зараз ви читаєте новину «Котяча краса». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода