Баба Катя і баба Таська

 

Наша церква — дерев"яна, фарбована у блакитне. Пам"ятник архітектури. Правити батюшка приїжджає із сусіднього села. Був час, коли у церкві порядкували староста — баба Катя і касир — баба Таська.

— Мамо, як вас, неграмотну жінку, взяли касиром у церкву? — дивувався Тасьчин син.

— Васю, — відповідала Таська, — а постав-но перед нами по мішку грошей і побачимо, хто швидше перещитає.

У баби Таськи з"явилася пічка — проскурки пекти. У коморі — борошно, цукор і свиням дерть. Біля церкви позрізали дуби, і в Таськи на зиму були дрова.

Баба Катя дружила з моєю бабусею, а як стала старостою — йде повз наш двір, не вітається, і — до Таськи. Радилися, як краще в церкві хазяйнувать. Бабуся ревнувала:

— Хазяйка Катерина! Морду верне.

Постав перед нами по мішку грошей

Якось після Різдва у церкві пропали мішки з борошном. Тасьчин онук Петя бачив, то вона послала його показати, де ті мішки. Петя знайшов їх у Катерининому хліві — під стіною стояли, ще й сіном притрушені. Катерина плакала і проклинала Таську. Найбільше жалілася моїй бабусі:

— Ну де ж правда, Ніна Павловна, га?! От суля!

І все село знало, звідки у Таськи "нові хустки, половики і посуда".

Минув рік чи й два. Пам"ятаю, заходить до нас баба Катя і каже урочисто:

— Вигнали Таську з церкви, як сирливу кицьку!

Жіночки-хористки порахували церковну касу. Там була така нестача, що Тасьці згадали і всі хустки, і борошно. Пічку мусила повернути в церкву.

Відтоді баба Катя часто ходила до бабусі. І на Тасьчин двір позирала:

— Ну, як там ґаздиня ґаздує?!

Видно, Тасьці на користь пішло церковне добро, бо вона ще й досі ґаздує, а баби Каті вже немає на світі.

×