"Викликають зранку в міськраду, але я не піду. Зранку хоч пару годин коров попасу. Піду до церкви. Вечором "Свобода" на співочому полі якийсь концерт робить. Але то пізно — темінь", — розповідає напередодні свята Покрови ветеран УПА 82-річний Зіновій Сердюк.
Він живе в селі Гаї-Шевченківські біля Тернополя. Сидить на лаві коло хати. Спираючись на палицю, у хвіртку заходить сусід 81-річний Михайло Слободян.
— Скіки тобі, Зеню, за той культиватор винен? — питає господаря.
— Та перестань, — відказує той. — То я тобі подарок такий хотів зробити.
Їхні поля поряд. Син Зіновія має культиватор, обробляє дві ділянки.
— Михайло, як і я, в УПА був, — розказує Сердюк. — Тіки я тут, а він — у Карпатах. Років 10 тому до нас переселився.
Обидва мають по 140 грн надбавки до пенсії з місцевого бюджету. Михайлові Миколайовичу виходить понад 800 грн. Зіновію Степановичу — 1300 грн, бо ще має 10-річний стаж роботи за Полярним колом.
Зіновій Степанович пішов в УПА в квітні 1945-го.
— Мав 18 років, учився в Бережанах у педучилищі. Сестра була станичною в селі, то її хтось здав, і москалі забрали. Викликає мене голова райкому й каже: "Ти передовой студент, должен організовать комсомольскую організацію". Я сказав, шо подумаю. На вихідні поїхав додому. Взяв пару чистих сорочок, продукти, ніби на навчання вертаюся. Батькам нічо не казав. Пішов у село Стегниківці, там діяла сотня УПА "Бурлаки".
Після капітуляції Німеччини наші села окружили батальйони каральних загонів. Ми їх називали "червона мітла". Тікали малими групами. Коли проходили біля села, наш командир Ярема для маскіровки питав по-російськи: "Бандєровцев нє відєлі?" У селі Гаї-Шевченківські в першій хаті попросили напитися. Нам винесли кислого молока. Потім вияснилося, що ці люди нас здали.
За кілька годин у село зайшли червоноармійці.
— У льосі сховався, але вони вже знали, шо я в хаті. Відкрили кришку, лейтенант послав уперед якогось узбека. Той крок ступив, трясеться. Я мав із собою кавалєрійский штуцер, але подумав, що зі стрілянини толку не буде. Заховав його в картошку, а сам виходжу. Гукаю: "Мамо, не найшов я тої великої картоплі". Але зброю знайшли і всіх забрали.
На допиті кричали: "Ми всьо про тебя знаєм. Говори, проводіл?" А я нічого не знав, бо тіки три тижні в УПА. Прутом били по руках і голові, ледве живий вийшов. Дали 10 років ув'язнення, а могло бути 20 років каторги. Мама найшла якогось москаля, який поміг. Дала йому півсвині.
Михайло Слободян переїхав у Гаї до дочки. Вона з чоловіком збудувала тут хату.
У повоєнні роки був станичним у селі Слобода на Івано-Франківщині. Виконував обов'язки розвідника, зв'язкового та завгоспа в селі.
— Часом треба було секретну штафетку передати, це кусок паперу, в смолу замотаний. На такі завдання без пістоля і гранат не йшов. У воротнік зашивав ампулу з ядом, — кусає беззубим ротом комір.
Михайла затримали 1950-го, коли в лісах залишилися одиниці упівців. Схопили удома.
— Прямих доказів проти мене не було. Криївки під хатою не знайшли. Вхід у неї був через п'єц, знімалася плита. Як хтось був усередині, то мама могла навіть палити зверху. Витяжка була за 40 метрів.
Після Сибіру оселився в Калуші на Івано-Франківщині. Там його ще раз судили.
— Ну, то вже не по-політичному. Я був експедитором в універмазі. То ми там з євреями товар налєво продавали.
Друзі зустрічаються нечасто. У Слободяна болять ноги — не може далеко ходити. Сердюк мав операцію на очах, бачить на 30%.
— Дивися, Зеню, шо той Янукович виробляє, — хитає головою Михайло Миколайович. — На цілий світ заявив, шо Голодомор — то не геноцид.
Слободян вважає, що винен у всьому Ющенко.
— Крути, Голодомор — то всьо добре, але то могло почекати. А доки мав владу — треба було Україну укріпити, — витягує вперед стиснуту в кулак руку.
— Мій батько як ходив до гімназії, то вчив грецьку і латинську. У грецькій є вислів "панта рей". Це означає — все пройде. Минулися комуністи, минувся Кучма, Ющенко минувся, то і Янукович минеться.
4 
35413
Коментарі