— Все старые "Перцы" оставил в бывшей мастерской на Оболони. Там и пропали. Дома — ни одного номера, — зустрічає на автобусній зупинці столичного Лісового масиву художник 82-річний Радна Сахалтуєв. 14 років працював ілюстратором сатиричного журналу "Перець". Роботи його та інших карикатуристів показали на цьогорічному "Книжковому Арсеналі" під час виставки "Один кілометр Перцю".
Радна Пилипович удома сам. Дружина поїхала в гості до їхнього сина. Чоловік запрошує до невеликого кабінету в трикімнатній квартирі. Під вікном стоїть стіл із лампою. Повсюди розкидані олівці та канцелярське приладдя. Журнальний столик поряд заставлений баночками з фарбою.
Художник приносить пожовклі брошури з власними карикатурами.
— Такі збірочки постійно видавав "Перець". Тесть їх особливо любив читати. Серед народу вони були популярними. Коштували 10 копійок. "Перець" був сільським журналом для простих людей. Якось приїхали до Києва сценаристи мультфільму "Ну, постривай!". Одному з них, Феліксу Камову, сказав, що працюю в "Перці". Той аж сплюнув з огидою, як справжній семіт. Вони чомусь вважали, що це антиєврейський журнал, — Радна Пилипович сідає на робоче місце.
У "Перець" Сахалтуєв прийшов 1972 року.
— Спочатку в мене майже нічого не виходило, — говорить. — Є люди обдаровані від природи до карикатури. У мене цього нема. Я міг досягнути результатів тільки завдяки посидючості. І так — більшість, кого знаю.
Теми не придумував. Приходила маса листів із розповідями. Вони й ставали темами для карикатур. Присилали посилки. Раз принесли від читача коробку зіпсованого хліба. Хтось побачив, що його викинули на вулицю. Вирішив показати, як негарно ставляться до їжі.
У журналі висміювали п'яниць, аліментщиків, бюрократів. На останній сторінці завжди була карикатура на Америку.
Кожен номер вичитував цензор. Розповідали, що ще за Сталіна на чорній плашці надрукували білим слово "Гітлер". Цензор причепився — а чого це "Гітлер" білим написано. Переробляли.
За карикатуру на третину сторінки Радна Пилипович отримував 30 крб. За обкладинку — 70 крб.
— І це при середній зарплаті 90–120 карбованців, — додає. — Крім того, я працював на студії. Малював ілюстрації для видавництв та дитячих журналів. Вони тоді процвітали. Робота була. Зараз займаюся халтурками.
Дістає з полиці кольорову книжку віршів невеликого формату. Автор — Олександр Меламуд, власник столичного торговельно-розважального центру "Дрім Таун". На кожній сторінці — ілюстрації Радни Сахалтуєва. Автор текстів зображений в оточенні довгоногих дівчат або за ґратами.
— Вірші — епатажні. Тут описані всі його пристрасті до гарних дівчат і випивки, — каже карикатурист. Показує великий листок, на якому пастеллю намальований інтер'єр будинку англійського аристократа з опудалами тигрів та лицарськими обладунками на стінах. — З мультиплікатором Давидом Черкаським малюємо комп'ютерну гру. Замовив один банк. Карячимося над цим п'ять місяців. Власник банку — творча людина. Постійно щось нове вигадує, і ми це маємо втілювати.
Навчився дивитися серіали українською
Радна Сахалтуєв народився в бурятському Улан-Уде. Закінчив Інститут кінематографії в Москві. Навчався на режисерському курсі в Олександра Довженка.
1961-го приїхав до Києва працювати на студії "Київнаукфільм" у відділі мультиплікації.
З 1969 року як художник працює над мультфільмами в парі з режисером Давидом Черкаським, 84 роки. Зробили фільми "Острів скарбів", "Пригоди капітана Врунгеля", "Лікар Айболить".
— З нашого середовища ми фактично удвох залишилися з моїм вірним другом Давидом Черкаським, — каже Радна Пилипович. — Це людина невгамовна. Та вже сидить, окулярчики насуне на ніс, про жінок і не згадує. А три-чотири роки тому ще в сауну ходив із дівчатами. Постійно з ним зустрічаємося. Ще є товариш у Німеччині. Він друкував офорти всім відомим українським художникам. Коли сюди приїздить, садить нас із Давидом Яновичем у тачку й везе на Байкове кладовище до друзів.
Любить писати листи від руки.
— Брату пишу в Улан-Уде, приятелю в Америку. На полях завжди роблю якісь малюночки, — говорить Сахалтуєв. — Навчився дивитися серіали українською. Спершу мені було важко розуміти, особливо, коли скоромовкою говорять. Якість кіно мене не хвилює. Сумую за російськими фільмами.
Одружений удруге. Старший син Адріан — мультиплікатор. Молодший Олексій — кінознавець, донька Ірина — дизайнер.
6 
1
Коментарі