Бізнесмен В"ячеслав Кредісов, 42 роки, був заступником міністра оборони. Перед тим двічі сидів у СІЗО. Із дружиною Світланою Зоріною він брав шлюб двічі.

Розмовляємо в офісі Кредісова. Це дві кімнатки у гуртожитку Інституту серцево-судинної хірургії.

— У дитинстві я хотів бути водієм, — згадує бізнесмен. — Моя прабабуся жила біля Нікітського ботанічного саду, а родина — на Ленінградській площі. Їздили до неї на "пазіку" — малесенькому мікроавтобусі. Таких зараз немає, хіба в селах десь. У того "пазіка" було величезне кермо. Мама ставила мене біля водія. Це мені дуже подобалося.

Кредісов сидить на шкіряному дивані розслаблений, спокійний. У діловому костюмі, але без годинника. На шиї кілька порізів — наче голився поспіхом. Спілкується гарною українською.

Коли заробили перші гроші?

— Я закінчував дев"ятий клас, — розповідає В"ячеслав Анатолійович. — Недалеко від мого дому був Дарницький вокзал. Розвантажували там 12-метрові дошки з однокласником Ігорем Бєлогуровим. Він зараз працює програмістом за кордоном. Нам пообіцяли 18 рублів із копійками. Прийшов додому, як із хреста знятий. Вирішив, що надалі зароблятиму лише мізками.

1991-го Кредісов створив фірму "Мезокред".

— Перші в Україні привозили з-за кордону жуйки "Дірол", "Орбіт", косметику "Шварцкопф", продукцію "Галліни Бланки". Я їздив на фабрику біля Барселони, де роблять цю приправу. В Іспанії нею посипають паелью — рис із морепродуктами. Коли іспанці приїхали в Україну, Росію та Білорусь, були шоковані. Казали: "Народ живе дуже бідно, бо використовує "Галліну Бланку" як повноцінний обід". В Іспанії це приправа.

Каже, перші великі гроші — $5 тис. — заробив перекладами з англійської на польську мову.

— Поляки пропонували гоночний "мітсубісі". Та я взяв гроші. Купив трикімнатну квартиру в центрі Києва. В одній із кімнат зробив склад. Накупив зонтиків, курток, підодіяльників. За два місяці їх можна було продати втридорога.

Додає, що 1997-го проти нього порушили кримінальну справу за хуліганство.

— Один майор, впливова людина періоду Леоніда Кучми, дізнався, що моя фірма подарувала машини й телефони МВС. Почав вимагати й собі. Я й гадки не мав, що він помститься. Мене повезли в Дарницький СІЗО. У суді такий шкєт, — торкається свого плеча, — сказав, що я його побив на Оболоні. Я кажу судді, що не знаю, де такий район, бо живу в центрі і завжди ходжу з охоронцем. Суддя робить отак, — Кредісов прикриває очі рукою, — і каже: "П"ять діб".

2004-го бізнесмен потрапив до Лук"янівського СІЗО.

— Створив організацію підприємців "Нова формація". Один бізнесмен заплатив мені членський внесок — 10 тисяч доларів. А потім сказав, що це був хабар, — чоловік устає, відчиняє вікно. Кілька хвилин стоїть біля нього, потім сідає на диван. — Я сидів у СІЗО чотири місяці. Моє ліжко стояло біля вікна. Скло було вибите, лишилися лише ґрати. За вікном — грудень, спиш, наче на вулиці. Я одягав дві шапки й шалик. Годували тричі на день кашею на воді й шматком хліба. Там я вперше спробував "Мівіну". Попросив у камеру книжки — принесли повне зібрання творів Леніна, матеріали ХХV з" їзду КПРС і "Як гартувалася сталь".

Живу скромно. Маю квартиру на 200 метрів

2005 року Кредісов став заступником міністра оборони Анатолія Гриценка з економічних питань.

— У політичних колах був переполох, — сміється він. — Гриценко мені сказав: "Будуватимеш житло для військовослужбовців". Я відповів: "Харашо, буде рекорд". За 2005 рік ми збудували десь шість тисяч квартир.

Із дружиною розійшлися через бізнес?

— Ні. Дружина (начальник столичного управління культури Світлана Зоріна. — "ГПУ") не хотіла сидіти вдома з дитиною. Любила керувати, як і я. Це важко, бо постійно треба доводити, що ти — чоловік. Ми прожили 15 років. Потім розлучилися.

Бізнесмен крутить горня із чаєм. Після паузи додає:

— За півтора року я її повернув, бо дуже кохав. Якось підбив товариша, власника рівненської кондитерської фабрики, випустити шоколадні цукерки "Нова зірка" з фотографією дружини на обгортці. Але через три з половиною роки ми розійшлися остаточно. Після того на мене щось найшло — я стрибнув із парашутом з висоти 4600 метрів.

Колишнє подружжя має сина Юліана.

— Навчається в англійській школі, вступатиме до британського вузу, — каже батько. — Не купую йому дорогих речей. Якщо мобільник — то звичайний.

Хобі маєте?

— Живу скромно. Маю квартиру на 200 метрів у центрі Києва, "лексус". Тричі на рік їжджу за кордон. Іноді одягаю кепку, щоб ніхто не впізнав, і йду в кінотеатр. Багато грошей витрачаю на ресторани. Найбільше люблю "Мировую карту" і "Козырную карту".

На прощання показує фото на стіні.

— Це з міністерства оборони: заступники, керівники департаментів, 120 генералів, — уся колегія. Обличчя половини з цих людей засекречені. Я випросив копії для себе та ще п"ятьох заступників, — широко усміхається. На верхній щелепі Кредісова немає зуба.

— Вирвали нещодавно, — пояснює В"ячеслав Анатолійович. — Тепер вживляють із бичої кості. Це нова методика, коштує кілька тисяч доларів. Але за шість місяців зуб вростає в ясна, як рідний.

1965, 30 вересня — В"ячеслав Кредісов народився в Києві в родині вченого та інженера
1987 — одружився з юристом Світланою Зоріною
1989 — закінчив економічний факультет Київського держуніверситету
1990 — народився син Юліан
1991 — створив фірму "Мезокред"
1997 — потрапив у Дарницький СІЗО
2001— радник прем"єр-міністра Анатолія Кінаха
2002 — розлучився
2004 — потрапив до Лук"янівського СІЗО
2005–2006 — заступник міністра оборони з економічних питань

×