— Стійте, де стоїте. Я подхоплю вас на таксі, — каже телефоном 54-річна Надія Мороз, волонтер із Запоріжжя. За 10 хв. забирає мене на таксі із тамтешнього просп. Перемоги. 19.00. Надія щойно з роботи. 8 годин стояла зі скринькою у супермаркеті "Епіцентр" — збирала гроші для армії.
— У мене своя "вітрина" є, — показує великий поліетиленовий клунок. Там є берці, прапор, військова форма. Розвішує їх у торговельному центрі, щоб привернути увагу. — Гроші на базарах ще збираю. Одна підприємець казала: если бы у меня был хоть один такой продавец, была бы уже богатая.
За день іноді 3 тисячі збираю. Через волонтерство город ніяк не могла засіяти. Чоловік сказав: пожалій розсаду, бо вона на тебе образиться.
Армії помагають навіть цигани з найкримінальнішого району міста ДД. Циганський барон побачив, як ми колядували в універмазі. Говорить: сьогодні віддаю дочку, приїздіть. Святкували в ресторані за містом. Трохи стрьомно було. А потім пішло дєло — три тисячі там зібрали.
Надія — жвава білявка, одягла світлу вишиванку з коротким рукавом поверх камуфляжних штанів.
— Запоріжжя дуже різношерсте, — розповідає. — Наїхали біженці — трошки зліших людей добавилося. А днями отримали платіжки з новими тарифами на комуналку, то зовсім роздратовані стали. Кажуть: "Усі гроші на квартиру підуть. Де нам взяти ще й волонтерам?" Трапляються і сепаратисти, які хочуть посперечатися. Але я теж умію бути зла, — усміхається Надія. — Багато хто не ризикує сперечатися, бо бояться закону про сепаратизм, що я донесу на них в СБУ. Хоча хто поїде в міліцію писати на них заяву? Кому це треба?
На центральному просп. Леніна йдемо в кав'ярню в українському стилі "Мисливець". На другому поверсі сідаємо неподалік галасливої компанії молоді.
Надія переїхала в Запоріжжя 1986-го. Народилася на Полтавщині на хуторі Коломийцево-Озеро Хорольського району. Після навчання в Чернівцях її направили у Запоріжжя працювати вчителем народознавства. Пригадує, діти потай писали на дошці: "Долой хохляцкий язык!".
— Коли 30 років тому в запорізькому автобусі українською попросила чоловіка закомпостувати талон, послав мене. Зараз, завдяки Майдану, запоріжці згадали, хто вони. Торік на Великдень не пустили в місто сепаратистів.
У цьому будинку на першому поверсі є гастроном "Апельмон", — продовжує. — Сепаратисти заварили мітинг у нас перед міськдержадміністрацією. То ми в "Апельмоні" накупили яєць, борошна, молока й солі. Усе те полетіло в сепаратистів. Потім погрузили їх в автозаки. 10 тисяч вийшло. Це було диво, на яке тут не сподівалися.
А тепер наше місто у камуфляжі все. Запоріжжя — російськомовне. Але населення відрізняється від донеччан. У нас дух козацький.
Зараз тут дві третини — це притомні люди. 10 відсотків — відверто агресивні. Решта — болото — ні вашим, ні нашим.
Надія вивчає меню. Замовляє скумбрію на грилі й овочевий салат.
— І ще принесіть по сто грамів вина. Але кримського не п'ю уже принципово. Давайте нам грузинське напівсухе.
Надія підносить келих і пропонує випити за знайомство. Рік є волонтером. Допомагає 55-й артилерійській бригаді.
— Їх називають богами війни. Дислокуються в Запоріжжі. Зараз стоять по всьому фронту і лупашать сепаратистів. Забезпечуємо амуніцією, берцями, одягом. Під час останньої поїздки півтори тонни везли.
Єдине, чого не люблю, так це вислів "мої рєбята". Поділ на "ваших" і "наших" серед волонтерів у нашому місті дуже популярний. Людина лежить у госпіталі. Мені дзвонять: нема в солдата квитка, купи. Канєшно, куплю. І не питатиму, чи він мій. Куплю і їжі на дорогу.
Недавно підійшла жіночка. Каже: у племінника мама паралізована, батько помер, а він на фронті. Дзвоню тому хлопцеві. Він мені: "Я снайпер. Ви бачили снайпера в тапочках? Так от я в тапочках стріляю. Нам досі не видали літнє взуття. Зимові берці вдягати не можу, бо грибок з'їв ноги". Просив літні берці і два тюбики мазі від грибка. І що, я скажу: ти нє мой, іщі своєво волонтьора?
Мені знижки роблять. Німецьку форму з магазинів винесла всю. По 450 гривень брала.
Взимку возила допомогу в Сіверськ (місто на півночі Донецької області. — "ГПУ"). Один хлопець пригощав супом гороховим. Розказував, що коли наші звільнили місто — його жителі приносили воду. Солдати її перевіряли на собаках — собаки дохли. Тому пили воду з калюжі, перед цим кип'ятили. З 20 пронесло 19. А один заразився одночасно туберкульозом і гепатитом С, — каже Надія.
5 
1
Коментарі