"Сестра Олександра померла торік у День Конституції, — пише тернополянка Катерина Степанівна, 69 років. — Хочу знати, чи це була природна смерть, чи їй хтось допоміг піти на той світ. Старшому сину Володимиру 47 років. Сім'ї не має. Торік повернувся з АТО. У нашому місті знайти оплачувану роботу важко. А йому треба ще доробити пару років до стажу. Тому вирішив піти служити на контракт. Боюся його відпускати. Молодший на два роки Олександр із дружиною розлучився. Дуже любить дітей, але своїх поки не має. Чи знайде він свою половинку?"

Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.

— Смерть сестри не дає вам спокою. Занадто багато збігів і загадкових деталей цьому передувало. Не слухайте пліток і припущень, які висувають родичі. У тому, що сестри не стало так рано, нема нічиєї вини. Змиритися з втратою непросто. Син повернеться в АТО, як би ви не вмовляли його лишитися. У день, коли піде подавати документи, отримає гарну пропозицію по роботі. Але відмовиться від неї. Ностальгує за побратимами і вважає, що більше користі може принести там, ніж тут. Олександр із недовірою ставиться до жінок. Матиме роман із набагато молодшою. Коли та завагітніє, вмовлятиме залишити дитину і покличе заміж.

"Із сином Артуром маю постійні проблеми, — пише 57-річна Олександра Павлівна зі Львівщини. — У школі постійно бився. Курити почав із шостого класу. Коли виповнилося 18, поїхав в АТО. Вступив до добровольчого батальйону. Я півроку не знала, що він на війні. Поки не подзвонили волонтери з госпіталя. Повідомили, що лишився без руки і контужений. Просила залишитися вдома. Але знову вернувся на фронт. Коли влітку приїжджав у відпустку, від нього завагітніли дві дівчини. Одружуватися не хоче. Дав пару тисяч гривень на аборт. Але дівчата вирішили зберегти дітей. У квітні стану бабусею. З мене півсела сміється: "Павлівна сина женити не встигла, а вже онуків няньчити буде".

Біоенергетик дістає з конверта фото Артура. Хлопець у військовій формі стоїть біля бронетранспортера. У руках — автомат.

— Син привезе невістку з Донбасу. Вам вона одразу не сподобається, але з вибором Артура доведеться змиритися. Впертість передалася йому від батька. Навесні народиться внучка і внук. Навідувати останнього не вдасться. Жінка, яка виносила дитину від вашого сина, незабаром вийде заміж за набагато старшого чоловіка і перебереться жити до Львова.

"У травні буде 10 років, як пішла від чоловіка, — пише 44-річна Наталія Тимофіївна з Чернігівської області. — Пив, бив. Раз у 10-градусний мороз в одному халаті вигнав із хати. Якби сусіди не прихистили, замерзла б. Торік в електричці одна жінка сказала, що до 45 років я вийду заміж удруге. Але кому я з двома дітьми потрібна? Доглядаю лежачого батька, тягну на собі корову і четверо свиней".

— Улітку в село повернеться чоловік, який відбував покарання в місцях позбавлення волі. Буде набиватися вам у женихи. Та нічим хорошим цей роман не закінчиться. Зловживатиме спиртним, підніматиме руку на вас і на дітей. Не хочете повторити ту саму помилку — навіть не дивіться у його бік. Восени познайомитеся із вдівцем. Замінить вашим дітям батька, а ви відчуєте надійне чоловіче плече.

"Їжджу на заробітки до Польщі, — починає лист рівнянка Оксана, 32 роки. — З чоловіком розійшлися давно. Сама виховую двох дітей. Аліментів не платить. Покинув нас заради коханки, яка народила йому трійню. Син Сашко ходить у другий клас. Донька Катя має 5 років. Залишаю їх на свою маму. Ображаються і плачуть. Усі живуть із батьками, а мої не знають, що таке сімейне щастя. Один поляк кличе заміж. Діти його не лякають. Але перший чоловік не дає дозволу, щоб я могла вивезти їх за кордон".

Вкладає до конверта фото з рудоволосим чоловіком у джинсовій куртці. Оксана — висока блондинка в спортивному костюмі "Адідас". На звороті напис: "Я і Пітер".

— Шлюб з іноземцем допоможе вам не тільки впевнено стати на ноги, але й забезпечить надійне майбутнє для ваших дітей. Женіть геть сумніви і страх. Чоловік дасть згоду, щойно пригрозите, що подасте до суду через несплату аліментів. Діти легко перенесуть переїзд та пристосуються до нових умов.

×