— Досі не розумію, чому того дня мене тягло провідати хлопців у шпиталі. Відчиняю двері палати і бачу очі Жені, повні здивування та радості. Закохалася одразу, бо він хороший, — розповідає 21-річна Олена Насіковська.
28 березня вона побралася із 21-річним Євгеном Ісаєвим. Він — молодший сержант 79-ї окремої аеромобільної бригади Миколаєва. Весілля святкували в Арабських Еміратах.
Олена родом із селища Чернівці на Вінниччині. Вчиться на п'ятому курсі Вінницького педагогічного університету. Євген — із селища Якимівки Запорізької області. За освітою — кухар четвертого розряду. Після навчання служив в армії. На війну пішов добровольцем. Влітку торік отримав тяжкі поранення під Зеленопіллям на Луганщині. Його привезли до Вінницького шпиталю. Зробили операцію на лівій стопі, має переломи рук.
— Влітку я працювала офіціантом у піцерії в центрі міста. 20 серпня волонтери возили поранених хлопців на екскурсію і заїхали до нас пообідати. Їхній столик обслуговувала напарниця. Але Женя звернув увагу на мене і в той вечір знайшов мене у соцмережах, — згадує Олена. — Наступного дня мала вихідний. Купила фруктів і вмовила подругу поїхати провідати тих хлопців.
Ми просиділи з ним у палаті весь вечір, — продовжує. — Він спитав, чи прийду завтра. А я прийшла і завтра, і післязавтра. Вигадувала щоразу можливість побачитися. На роботі казала, що мені в університет треба, а їхала до нього. Бачила, що наше спілкування допомагає Жені. Волонтери говорили: до нашої зустрічі він був замкнутий. А тепер почав вставати і ходити. У Жені з товаришем, в якого інша нога поранена, була одна пара взуття на двох — так вони виходили надвір. Одного ранку товариш встав, а взуття немає. Женя забрав і пішов до мене.
Євген освідчився Олені у шпиталі. Після виписки почали разом винаймати квартиру.
— Женя — людина воєнна, — говорить Олена. — У нього все коротко і ясно — моя і все. Він — собствєннік. А я страшенно ревнива, бо він хлопець завидний, має купу подруг. Тепер усі його подруги стали моїми. Я спокійна.
Євген познайомився з українською діаспорою, яка живе в Еміратах і допомагає лікувати і реабілітовувати учасників АТО. Ми супроводжували бійців до Еміратів, — згадує Олена. — Потім дізналася, що Женя понад місяць готувався, щоб там освідчитися. Домовився з діаспорою про одруження. Купив вишитий рушник і обручки. Поїхав до моїх батьків потай від мене та попросив благословення.
Пропозицію зробив на березі моря. Виклав величезне серце із запалених свічок. Запросив у центр серця й одягнув обручку на палець. Домовилися, що весілля відсвяткуємо в кінці літа. А за три дні Євген знову зробив мені сюрприз. Забрав мене з пляжу, сказав, що болить голова. Тим часом на пірсі всі готувалися до весілля. Нас покликали на прощальний пікнік на четверту годину. Женя вдяг форму, я — біле плаття і вінок, що подарували дівчата з діаспори.
Він пішов надвір нібито палити, а мене попросив зайти за бійцем Романом, — розповідає Олена. — Йдемо, Роман жартома веде за руку, щоб араби не вкрали. На половині дороги до пірсу бачу арку, гостей, торт весільний. Розумію все, починаю і сміятися, і плакати від радості.
Церемонію провів український консул, який має відповідні повноваження. Штамп про одруження у паспортах поставили за місцем проживання. Діаспора влаштувала молодятам фотосесію і застілля у ресторані.
— Через три дні ми повернулися додому. Поїхали до батьків Жені. Благословили нас хлібом-сіллю та іконами. Пасху святкували у моїх батьків. Ближче до осені плануємо обвінчатися та зробити весілля для рідні. Найбільше хочеться миру і дітей.
2 
1
Коментарі
1