Костянтин Шаламага, 16 років, зі Львова вийшов із коми. Два роки тому лікарі констатували у нього смерть мозку, не давали шансів одужати. Батьки щодня молилися біля синового ліжка.
— Усі говорять про чудо. Та ніхто не хоче говорити про Чудотворця — Господа, — каже батько Костянтина, священик церкви великомученика Дмитра отець Юрій Шаламага, 43 роки.
Виходить із міської дитячої лікарні на вул. Орлика. До Костянтина у реанімацію пускають лише рідних. Пацієнт на штучній вентиляції легень.
— Нещастя сталося за декілька днів до свята Воздвиження Хреста Господнього, — каже отець Юрій. — У вересні 2010-го син на велосипеді повертався із занять з акробатики. Цього дня здобув звання кандидата у майстри спорту. Мав готуватися до чемпіонату України і Європи. Недалеко від дому на вулиці Володимира Великого зійшов з велосипеда. На зелене світло йшов по пішохідному переході. Там на нього наїхав автомобіль. Від удару хлопець відлетів на декілька метрів, опинився на другій машині. Із сусідньої церкви вибіг священик, викликав "швидку". Костю одразу обезгрішив. Уже тоді знали: наш син не помре. Адже причиною смерті є гріх. Костя на дорозі лежав чистий.
За кермом авто сиділа жінка. Шаламаги пробачили їй. Кримінальної справи не порушували.
— Так вирішив Костя. Запитав у нього, чи тримає на неї зло. Жестом відповів, що ні. Запитав, чи пробачив їй. Дав знати, що так. Якби не пробачили, нам би не стало легше. Думаю, переживання тої людини є гіршим, ніж те, що пережили ми, — продовжує священик.
Сідає за кермо зеленого "сітроєна". Поспішає додому. З обідом для Костянтина має повернутися до лікарні. У сина досі немає жувального рефлексу — харчується через зонд.
— Як привезли Костю, під реанімацією стояв тато іншого хлопчика, який місяць лежав у комі. Ми переглянулися: люди добрі, місяць у комі. Тоді й не могли припустити, що на нас чекають два роки. Як це трапилося, я зайшов у крипту церкви Юра, впав на гріб Андрея Шептицького і ридав. Бог дав мені відповідь. Зрозумів, треба рятувати те, що маємо. Ми постійно молилися. Промовляли те, що рвалося з душі. Бачили, як син мінявся під час молитви. Міг поворухнути рукою, ногою, робив самостійний вдох. Він нас чув, сприймав.
Крім батьків, за Костянтином доглядають брат 20-річний Павло та сестра Дзвенислава, 18 років. Йому принесли ноутбук, на якому переглядає фільми. Читає, повторює шкільну програму. З рідними спілкується жестами.
— Костю ми охрестили двома іменами — Костянтин-Іван. Ще в лоні матері називали Костею. Родився на свято Івана — приніс собі ім'я. Має двох потужних покровителів. Ні в кого не просили допомоги. Та гроші на лікування нам передавали з усієї України. Раз телефонують на мобільний: "Звоню из Донецка. Хочу батюшке 500 гривен передать".
Після одужання син закінчить школу екстерном. Раніше хотів вступати у кулінарний технікум. Любить готувати. Зараз каже, що допомагатиме людям, які потрапили у тяжкі ситуації. Можливо, стане реабілітологом.
— За свій 35-річний досвід такий випадок бачу вперше, — каже 57-річний Ігор Лукасевич, завідувач реанімаційного відділення Львівської дитячої лікарні. — У Кості діагностували відкриту черепно-мозкову травму. Лицевий череп практично відійшов від мозкового. Отримав крововилив у мозок. Відмовили практично всі органи і мозок. Про таких кажуть: він — як рослина. Але пацієнт вийшов із коми, упізнав рідних. То дуже гарний знак для одужання.
2 
35413
Коментарі