36-річний киянин Олег Лебедєв — учасник найдовшого в світі пробігу на п"ять тисяч кілометрів, що проходить у Нью-Йорку. Цю дистанцію він долає за 53 дні й три години.
Ми зустрілися з ним у Львові, куди Олег приїхав із лекціями. Читав їх у залі обласної профспілки АПК.
Ідемо прогулятися на вулицю. Проходимо готель "Жорж". Спортсмен у білій сорочці, світлих штанах і кросівках.
— Пробіг називається "3100 миль самоперевершення", — розповідає він. — Започаткував його спортсмен, філософ-американець Шрі Чінмой. Він може підняти машину, слона. Я подав заявку на участь, бо захотів утнути щось фантастичне.
Ідемо центром Львова.
— Вам пощастило жити в такому місті, — розглядає він старі будівлі. — Розповідає, що його мама, кандидат біологічних наук, тяжко хворіла. Померла чотири роки тому.
— У останні місяці в неї боліло все тіло. Непритомніла, але дуже хотіла жити. Її сила волі передалася мені, тому й бігаю п"ять тисяч кілометрів. Це наче робота: ми біжимо вулицями Нью-Йорка по колу довжиною 883 метри з шостої ранку до 12-ї ночі. Маю 18-годинний робочий день. Ночуємо в скромних квартирах, спимо по п"ять годин, на самих матрацах. О п"ятій ранку прокидаюся, роблю зарядку і їду на трасу. Перед стартом зазвичай не їм. Зате впродовж дня тричі привозять вегетаріанську їжу. А коли біжимо біля "кухні", хапаємо фрукти, овочі. Одного дня — підрахували — їли 55 разів.
У руках Олег тримає парасолю. Накрапає дощ, але він її не розкриває.
— Найважче — призвичаїтися до погодніх умов. У липні Нью-Йорк нагадує велику сауну: температура +42°С і стовідсоткова вологість. Жителі міста в обідню пору з дому не виходять, — розповідає.
До стопи прикладаю капустяний лист
Каже, що минулого року з-поміж 16 спортсменів прибіг сьомим.
— Буває, у очах темніє. Але внутрішній голос каже: "Ти можеш!" А коли повертаюся додому, все змінюється — життя наче стає простішим.
Дощ посилюється, Олег розкриває парасолю.
Дружина вас розуміє?
— На третьому курсі я перевівся з Московського фізико-технічного інституту в Київський університет. Напевно, аби зустріти Ірину. Разом із донькою, Настею, вона допомагала мені на трасі: давала пити кожні десять хвилин, робила легкий масаж. Це, напевно, важче, ніж бігти.
Ми повертаємося до профспілкової будівлі, сідаємо в кінці зали.
— Марафонець отримує хіба що сувенірні кубки, — зітхає Олег. — Хоча на один марафон я витрачаю три тисячі доларів. Тисяча — вступний внесок, 500 — дорога, решта — вітаміни, взуття. Я непогано заробляю, дружина теж працює. Відкладаємо гроші, щоб раз на рік поїхати до Нью-Йорка. За один забіг стоптую 10–12 пар кросівок. Роблю в них дірки для вентиляції, а до стопи прикладаю капустяний лист. Інакше ноги "закипають".
Удома теж бігаєте?
— По чотири-п"ять годин в Голосіївському лісі. Мій 65-річний батько, професор, завідувач лабораторією Інституту кібернетики, досі бігає 42 кілометри. Я таку дистанцію вперше пробіг у Москві, в 24 роки. Усі болячки, проблеми можна перебігати, — запевняє Олег.
Він розповідає, що нині готується до нового марафону в Нью-Йорку. Хоче пробігти 53 тис. км за 51 день. Прощається і йде на сцену.
1970 — народився в Києві
1985 — кандидат в майстри спорту з лижних перегонів
1990 — одружився з Іриною
1991 — народилася донька Настя
1996 — менеджер у київській компанії, що розробляє програмне забезпечення
2002 — померла мама
2003 — уперше взяв участь в пробігу "3100 миль самоперевершення"
1 
1
Коментарі