— Відмовляла Сергія йти воювати, та він був категоричний. Про службу майже не розповідав. Казав: "Усе добре, як на курорті", — говорить 42-річна Руслана ГОРБАЧ. 15 травня на Смолянському військовому кладовищі у Житомирі поховали її чоловіка Сергія ГОРБАЧА, 46 років. Він брав участь в АТО у складі 95-ї десантно-штурмової бригади. Минулої суботи помер у Львівському госпіталі після інсульту. Напередодні його знайшли непритомним у казармі міста Слов'янськ на Донеччині.
Вранці знайомі, друзі та сусіди Сергія Горбача збираються біля двоповерхового будинку на вул. Пушкінській. Дерев'яними сходами піднімаються до квартири, в якій він жив із дружиною й донькою 14-річною Діаною. Руслана Петрівна виходить у коридор. Із Сергієм прожила в цивільному шлюбі 20 років. Офіційно оформили стосунки торік.
— Сергій народився в Києві, але виріс у житомирському дитбудинку. Мав двох молодших братів і сестер, — волосся жінки стягнуте чорною мереживною пов'язкою. Вона часто зітхає. — Чоловік завжди хотів бути військовим. Але отримати цю професію не зміг. На життя заробляв ремонтними роботами. Тільки почалася війна, зголосився добровольцем.
— Сергей был человеком с большим сердцем, — кілька чоловіків по черзі говорять Руслані Петрівні. Один із них простягає їй скручені у трубочку купюри.
До будинку підходять із десяток школярок з учителькою. Обступають Діану. Вона плаче. Вчителька намагається її заспокоїти.
— Ми служили разом із Сергієм, — каже 32-річний Сергій Рибак. Одягнений у світлу картату сорочку і джинси. — Він був приставлений до РПГ (ручний протитанковий гранатомет. — ГПУ). Мав позивний "Гном". Незважаючи на невеликий зріст і вагу, добре вправлявся з габаритною зброєю. Дуже любив каву. Бувало, після двогодинної варти під дощем хлопці випивали трохи горілки з перцем, щоб хоч на короткий час заснути. А Сергій не вживав. Не хотів втрачати пильності через спиртне. Навіть коли під час відпустки зустрічалися в кафе, ні краплі до рота не брав.
Нещодавно Сергій Горбач вступив на заочне відділення Житомирського агроекологічного університету. Після закінчення війни планував працювати лісником.
— В атаки Сергій завжди йшов першим, — розповідає перший командир Горбача на позивний "Вулкан". Імені не називає. — Любив жартувати. 2015 року нам видали форму-канадку. Сергій вліз в одну штанину, а другу зав'язав на горлі. Усі сміялися.
О 12:30 до будинку підвозять труну з тілом Сергія Горбача. Туди кладуть червоні й жовті квіти. Над домовиною плачуть донька, дружина і сестра Ольга. Брат Олександр прийти не зміг — тяжко хворіє. Інші брат і сестра живуть в Ізраїлі. На прощання не приїхали.
Священик відспівує Сергія Горбача українською. Процесію до катафалка супроводжують близько 80 людей. Половина з них їдуть на кладовище. Військового ховають під залпи з автоматів.
Коментарі