— У швейцарське місто Цюрих приїхала до хлопця. Готувалася рік. Вчила інтенсивно французьку мову. З нею тут легше влаштуватися на роботу, — розповідає 25-річна Еліна Бондаренко з Києва.
— Думала, працюватиму прибиральницею. Коли в консульстві здавала іспит із французької мови, консул поцікавився, чому не хочу спробувати роботу на залізниці. Запропонував мені перездати свій диплом і пройти спеціальні курси.
Провідник має обслуговувати людей з інвалідністю та стежити за тим, щоб пасажири вийшли вчасно.
— Тут є спеціальні платформи, які потрібно підвозити для пасажирів на візку. Робота відрізняється від того, що в Україні. Потяги в Швейцарії двоповерхові, з оглядовими вікнами. Є вагони-ресторани, вагони для батьків із дітьми та перший клас. Квитки скануються автоматично при вході. Я бачу на загальному комп'ютері, хто коли має виходити. Найважче працювати вночі, бо доводиться будити пасажирів.
Один провідник обслуговує три-чотири вагони. Стежимо за порядком, вмикаємо мультики для дітей.
У перший клас купують квитки нечасто. Швейцарці, хоч і заробляють добре, але економлять. Частіше ним користуються росіяни чи офіційні делегації. Для них у потязі є бізнес-ланч. Подають суп, основну страву та десерт. Усе готують у місцевих ресторанах, страви запаковані герметично, нам треба лише підігріти.
Отримую 5 тисяч євро (155 тис. грн. — ГПУ). Це одна з найвищих зарплат провідника у світі.
За швейцарськими мірками зарплата невелика. Ми знімаємо квартиру за 1800 євро (56 тис. грн. — ГПУ). Ще 500 євро (15 615 грн. — ГПУ) платимо за комунальні послуги. По харчі їздимо в Німеччину чи Францію. Це дешевше, ніж піти в сусідній супермаркет.
2 
1
Коментарі