"Віталій Жежера у своїй літературній акварельці нагадав мені прислів"я "Пізні ластів"ята швидко ростуть". Я здивувалася, що забула його. Аж доти кума навесні не повідомила, що до її корівника повернулися ластівки і ліплять хатку. Де поділися перші четверо пташенят, невідомо: звечора були, а вранці не стало.
Ластівки почали будувати іншу хатинку, а в ній через деякий час з"явилося пізнє ластів"я. Ми з кумою його назвали Пигида: воно було мале і таке ледаче, що навіть голову не повертало. Сиділо, витріщивши очиська і кривило жовте ротисько, ніби повідомляло: та комашина мала, а та — жирна. Батько-мати не встигали напихати його дзьоба різною пташиною смакотою, а ми з кумою щодня ганяли завжди голодних сусідчиних котів, побачивши яких ластівки скажено репетували.
І я згадала події 16-річної минулості. Коли моїй похресниці не було і року, я, взявши її на руки, понесла до корівника показати ластів"ят. Несучи промовляла: "Подивимося ластів"яток, малих жовторотиків". Кума глузувала: "Неси, неси, щоб увесь ніс у ластовинні був".
Але не тут-то було: Женя хапалася за одвірки корівника і репетувала так, що позліталися ластівки-батьки. А я з переляком дивилася то на Женю, то на куму, а та заливалася від сміху. Виявляється, дідусь уже напередодні показував онучці ластівок. Піднісши до гніздечка, щоб краще було видно пташенят, він зовсім трішечки підкинув її вгору. І дитина вдарилася об бантину. Більше спілкування з природою дівча не хотіло.
А Пигида зовсім нещодавно вперше всілася на край гніздечка. На її лапці теліпалася кінська волосина. Кума заявила: то, як у вирій летітимуть, щоб було за що тягти, бо мале ж, може відстати.
Але вчора пізнє ластів"я позбулося "мотузочка" і всілося на листочок антонівки. Сьогодні ж уже пірнало в безодню неба, а батьки й не намагалися його повернути до гнізда.
Євгенія ж у цьому році пішла в 11-й клас. 12 вересня їй буде 17. Щасливого польоту обом!"
Листа підписала Любов Авраменко із с. Радалівка Глобинського р-ну Полтавської обл.
2 
1
Коментарі