— Юра займався волонтерством, ще коли був головою адміністрації. Допомагав підрозділу морських котиків. Ані краплі користі чи підлості. Не злопам'ятний. Завжди перший ішов на примирення. За свою порядність натерпівся. Не дозволяв нікому красти і брати хабарів, — розповідає 47-річний Володимир Голоднюк із міста Збараж на Тернопільщині.
Там попрощалися із колишнім головою місцевої райадміністрації, бійцем спецназу Юрієм Горайським, 38 років. Військовий загинув 4 березня під Маріуполем на Донеччині.
— Коли його змістили з посади голови адміністрації, вважав своїм обов'язком піти на фронт, — каже Володимир. — Ми його відмовляли, бо був гарним менеджером. І міг би зробити набагато більше для району, якби залишився тут. Проте Юра бачив себе до кінця війни там, на сході. Пішов на фронт добровольцем, а після демобілізації в січні підписав контракт. Став бійцем 73-го окремого центру спецоперацій. 4 березня Юра ішов на чолі групи на бойове завдання. Прийняв бій від ворога першим. Ціною власного життя врятував побратимів. Його група встигла зайняти позиції та дати гідний опір.
У загиблого залишилися батьки, дружина Наталія та доньки Ярина і Мирослава.
— Дружина загиблого не захотіла на похороні почестей від чиновників, бо вони не цінували її чоловіка при житті. Просила обійтися без показухи й лицемірства, — говорить Володимир. — Прощалося з героєм усе місто. Вздовж дороги стояли діти із прапорами. Побратими Юри несли його труну на руках через місто до кладовища.
Поховали неподалік Героя Небесної сотні Устима Голоднюка.
2 
1
Коментарі