Брат актора Богдана Бенюка 61-річний Петро Бенюк — артист Львівського театру імені Марії Заньковецької. Працює там 35 років.
— Тут сидить мій старший син Петро, — показує Петро Бенюк дзеркало у загальній гримерці. — Біля вікна було місце Віктора Коваленка, нині покійного. Він, хоч і старший років на 10, був мені як брат. У 1980-х, під час антиалкогольної кампанії, ми з ним читали кілька гуморесок про п"яниць. Якесь товариство виписало за це премію. Приходимо її забирати, а там сидить молода секретарка за друкарською машинкою. "Ви з театру Заньковецької? — питає. — Я ненавиджу цей театр! У школі нас змушували ходити на ваші вистави".
Артист додає, що лише раз почув про "заньківчан" поганий відгук.
"Брехунець" біля дверей транслює репетицію. Актор вимикає звук.
— Щось мені випадають ролі одноманітно негативні, — дорікає. — При Союзі грав ворогів радянської влади, а тепер мене зробили ворогом України. У "Державній раді" граю російського генерала, в "Оргії" — префекта, а в "Саві Чалому" — поляка Жезніцького.
Каже, його батько Михайло Антонович був "природженим Швейком":
— До війни працював начальником паспортного столу, був освіченим чоловіком. Помер, коли мені було 12 років, а Богдан ще навкарачках повзав.
Батьки Бенюків познайомилися в Німеччині.
— Були там остарбайтерами: мама доїла корів, а тато працював на будові. Вінчалися вони в німецькій кірсі. Як поверталися в Україну, мама була вагітна мною.
Каже, середульший брат Микола помер 7 років тому.
— Міг стати хорошим оператором. Але працював у торгівлі, охоронцем у банку. Єдиний тримався сім"ї. Доки ми з Богданом відсиджувалися у Львові й Києві, щозими забирав маму до себе в Сокаль. Із курами віз її машиною: вона не хотіла господарку покидати.
Ступка ледь не впав із коня. Каже, що міг загинути
Петро був в армії. Служив у Росії, під Горьким.
— У роті служило 150 хлопців із Надвірнянського району. Коломийок там співали. Якось мене перевели в іншу роту. Подивився я на той зброд з усього Союзу і попросився назад. Як їхав дємбєльом додому, підхопив дизентерію. Ледь не помер.
Навчався Бенюк на кіноакторському факультеті в Києві:
— Коли поступав, високі хлопці казали низьким: "Забирайте манатки і їдьте геть!". Усі малі повтікали, а я лишився, — сміється він. Інститутські корпуси розташовувалися тоді в Києво-Печерській лаврі. Наш гуртожиток був у нижній Лаврі. Люди там молилися, набирали воду, пили як святу. А ми з того крана вмивалися.
Дружина Бенюка Лариса працює в дитсадку вихователькою. Познайомилися вони в Києві, на зупинці трамвая.
— Як переїздили до Львова, всі речі помістилися в сіточці. Квартири ми не мали. Чотири роки жили в кабінеті завідуючого літчастиною. Туалет був недалеко, їжу готували на електроплитці.
Питаю, чи часто бачиться із братом Богданом.
— Коли в кіно разом знімалися, бачилися частіше. У фільмі "Сорочка зі стьожкою" грали братів. Я приїжджав до Києва вранці. Знімався в епізодах і біг на поїзд до Львова, щоб устигнути на репетицію і вечірню виставу, — розповідає він.
Петро Михайлович кілька років працював у театрі імені Заньковецької разом із Богданом Ступкою.
— Поза сценою ми не товаришували, — каже. — На останніх гастролях у Києві Ступка підійшов. Ми обнялися. Розповідав, як на зйомках фільму "Тарас Бульба" ледь не впав із коня. Каже, що міг загинути.
Молодший син Бенюка Павло живе в Києві. Закінчив факультет кінорежисури.
— Це його дядько Богдан переконав. Приїхав на моє 50-річчя, каже: "Павле, їдь до нас, тут хлопців бракує". Знявся в картині "Ночная смена". Це кіно про зйомки фільму. У нього роль молодого освітлювача Паші.
1946, 4 березня — Петро Бенюк народився у селищі Битків Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області
1958 — працює кіномеханіком у клубі Надвірної
1965 — служба в армії у Росії
1967 — студент Київського театрального інституту
1972 — актор Львівського театру імені Марії Заньковецької
1996 — народний артист України
Дружина Лариса працює вихователькою в дитсадку. Сини Павло і Петро — актори
3 
1
Коментарі
1