67-річна Надія Данилюк із села Козинці Бородянського району на Київщині передплатила "Газету по-українськи" на 2014 рік та отримала набір інструментів за результатами акції "Отримай подарунок — січень".
— Постукайте у двері, мама в хаті, — зустрічає на подвір'ї Василь, син Надії Василівни. У клітці на чужих гавкає великий чорний пес. Чути звук станка. Посеред двору стоїть вантажівка ЗІЛ, накрита чорною клейонкою.
Господиня зустрічає на порозі. Спирається на палицю. Запрошує до хати.
— Тімофєй, іди сюди, шельмєц, — виганяє з веранди рябого кота з довгою мордою. — Буде лізти за пазуху. Піду хоч причешусь, а ви сідайте, — поправляє волосся і зникає за дверима.
За кілька хвилин виносить тарілки з нарізкою сиру, ковбаси та шинки. Посеред столу ставить пиріжки з маком.
— Ніколи нічого не вигравала. Квитанцію дала старшій доньці. Кажу: відправиш на редакцію, на сміх, — Надія Василівна шукає на столі штопор, щоб відкоркувати пляшку зі сливовим вином. — Передплачую "Газету по-українськи" вісім років. Завідувачка пошти Неля розносила пресу. Я просила якусь з програмою, а вона каже: тьотя Надя, ось вам "Газета по-українськи" — і почитать є шо, і з програмкою.
Похвалилася сусіду Володі, що виграла. Тепер і він хоче передплатити. Кажу: іди та випиши, перестань бігати до мене по газету. А як узнає, що в гостях були, ще швидше побіжить на пошту. Я передплачую одразу на рік, щоб не забути.
Надія Данилюк народилася у Козинцях. Батько був інвалід третьої групи, учасник війни. Мати — колгоспниця. Надія Василівна закінчила школу в сусідніх Микуличах. Вступила до сільськогосподарського технікуму в Ірпені. Під час навчання влаштувалася діловодом.
— Колись працювала в міській газеті "Ірпінський вісник" головним бухгалтером. У нас теж практикували подарунки передплатникам. Головний приз був телевізор. Пам'ятаю, як вручала дівчинці магнітофон. Виявилося, вона інвалід з дитинства. Дитя не могло собі такого купити. Обійняла той магнітофон і не відпускала. Я аж просльозилася.
Надія Василівна прожила в шлюбі з чоловіком Віктором 10 років. 1977-го розлучилися. Народила двох дітей. Аллі тепер 41, Валентина на три роки молодша. Пізніше Данилюк усиновила Тараса й Василя. Має шістьох онуків. Найстаршому 15 років, найменшому — 8 місяців.
— Мріяла, щоб діти вивчилися. Мають по дві освіти. Створили родини. Хотілось, аби мали куток, — мають. Оце лише Василь ніяк не жениться, — сміється. — Я усім — і батько, і мати, і дід, і баба.
З вулиці заходить онука Михайлина, 7 років. Тримає вербові гілочки з котиками. На колінах, аби не роззуватися, підповзає до баби. Вітає з 8 Березня й цілує.
— Як була на двох ногах, тримала велике господарство, три корови. Зараз маю тільки курей і трьох котів — Кузю, Тимофія, Тігрика. А ферма яка була у нас у селі! Як дітям починаю розказувати, то за голову беруться. Ходили в біленьких халатах, резинових чоботях, жодної смітини. Молоко по трубах текло. Усе було гарно, охайно, а зараз? Тепер не дає спокою обстановка у державі. Війна ця, Крим, — зітхає господиня і загортає в серветку кілька пиріжків на дорогу.
2 
1
Коментарі