Леся Драчук була мертва сім хвилин

 

28-річний Юрій Драчук із села Прибузьке під Вінницею розповідає, як 1995 року "вимолив" сестру.

— Це трапилося на старий Новий рік. Ми жили вчотирьох у Вінниці в трикімнатці. Сестри 28-річна Свєта і Леся, який було 21, я і на рік молодший 11-річний Діма. У папи була інша сім'я, а мама померла від інсульту, коли мені було 1,5 року. Спочатку папа з нами жив, а потім нашими з братом опікунами стали сестри.

Світлана з братами пішли скуплятися до святкування. Лесі дала завдання поприбирати у квартирі.

— Прийшли, а Леся навіть не починала уборку робити. Ну, Свєта і виписала їй бамбулєй. Як Леся вийшла на кухню, не пам'ятаю. Коли я зайшов, вона вже висіла. Зверху був міцний кабель, на якому ми білизну сушили. Вона на ньому зав'язала пояс від халата. Ноги волочилися підлогою. Я — в кімнату: "Свєта, Леся повішалася!" А вони з братом із переляку втекли з хати. Я прибігаю на кухню, піднімаю Лесю, хочу зрізати пояс, кричу: "Дайте ножа!". А в хаті нікого немає. Не знаю, як дотягнувся. Лесю не відпускав, хоч вона і важила кілограмів 70.

Юрій потягнув сестру в кімнату. Почав робити штучне дихання.

— Не пам'ятаю, хто навчив мене цьому. Звідкись знав, і все. А тут і "швидка" приїхала. Пощупали пульс і кажуть: "Платіть 25 гривень, як хочете, щоб ми в морг забрали або труповозку викликали". Як почув це, схопив брата за руку і на вулицю, у бєсєдку. Ми на першому поверсі жили. Вибігли, молимося "Отче наш". А в голові тільки: "Господи, оживи!" Так пару хвилин пройшло, ми назад у хату побігли, а сусідка вже дає четвертак врачам. І тут Леся почала хрипіти. Врачі бігом укольчик зробили, і в "скору".

Усі лікарі давали невтішні прогнози.

— Казали "не жилець", бо 7 хвилин мертва була. А Леся через тиждень стала соображати. Через 24 дні виписали з реанімації. Я весь цей час просив Бога, щоб вона одужала. Слава Богу, до сьогодні жива і здорова. Правда, неодружена і дітей не має.

Вінницький біоенергетик Юрій Петрович, 48 років, оживив доньку сусіда кілька років тому:

— Вона перечепилася, впала лівою скронею на камінь. Почала хрипіти, із рота піна пішла. Батьки до мене прибігли перелякані. Я до неї — а вже пізно, не дихає. Кажу: "Несіть бігом сало!" Салом намастив підошви ніг, читаючи спеціальні молитви, а потім той кусок собаці кинув, що в них на прив'язі сидів. Пес сало зразу з'їв. Я собаку задушив. Так через собаку душа повернулася до дівчини і вона ожила.

— Якщо людина просто помирає, потрібно мати смиріння прийняти це, як би нам не було шкода. Як кажуть: Бог дав, Бог узяв, — пояснює 36-річний В'ячеслав Буданевич, священик Хрестовоздвиженського храму у Вінниці. — Молитву не можна вимовляти просто так, а посилати до Бога. Коли сестра вчинила самогубство, вона скоїла смертний гріх — кинула сатані свою безсмертну душу. Брат повернув до життя і дав можливість покаятися.

×