"Як заходив у маршрутку, ховав зірку Героя в кишеню"

Понад півтори тисячі людей зійшлися на похорон Героя України, директора Львівської національної галереї мистецтв 86-річного Бориса Возницького у Львові. У середу він їхав службовими "жигулями" до Поморянського замку в Золочівському районі. Дорогою стався серцевий напад. Авто виїхало на зустрічну смугу, вдарилося об маршрутку і з'їхало в кювет. Водія знайшли мертвим.

Поминальні заходи розпочалися в п'ятницю вранці біля палацу Потоцьких, який належить галереї.

— Торік відзначали 85-річчя Бориса Возницького. Він дуже нудився на офіційній частині. Потім повіз усіх гостей на екскурсію по "Золотій підкові", — каже працівниця галереї Іванна Новаківська. — Встигав усюди — за день міг об'їхати кілька замків, допомогти прибрати територію навколо палацу Потоцьких і дати прес-конференцію. Сам водив машину, ще й любив швидку їзду.

До Личаківського цвинтаря закриту труну несуть курсанти Академії сухопутних військ. Позаду йде донька 58-річна Лариса Разінкова, вона працює реставратором у галереї.

Процесія розтягується майже на кілометр. Міністр культури 43-річний Михайло Кулиняк іде поруч із радником президента Ганною Герман, 53 роки. До неї підбігає чоловік у джинсовій куртці.

— Пані Ганно, маю до вас особисте прохання.

— Не сьогодні, — відмахується та.

Письменник 83-річний Роман Іваничук був знайомий із Возницьким зі студентських років.

— Я на три роки молодший від Бориса Григоровича. У 1970-х узявся писати історичний роман "Червлене вино". Він відвів для мене кімнату в Олеському замку. Запевняв, що саме в ній жив польський король Ян Собєський. Я навідувався туди протягом семи років, доки писав роман. Буквально напередодні побачив Бориса Григоровича по телевізору. Подумалося: "Зле буде, як не стане цього чоловіка". А потім: "До того ще далеко". Ми іноді жартували, що він вічний.

Борис Возницький очолював Галерею мистецтв майже 50 років. Урятовані ним твори оцінюють у 16 млрд євро. Запровадив туристичний маршрут "Золота підкова" — через Олеський, Золочівський, Підгорецький і Свірзький замки.

— Називав себе найбагатшою людиною України, — каже працівник галереї, який не хоче називатися. — А сам жив у скромній квартирі, на роботу їздив громадським транспортом. Єдина нагорода, яку завжди носив — зірка Героя, йому її Ющенко дав. Прикріпив зірку над нагрудною кишенею, а коли заходив у маршрутку — ховав усередину, щоб не вкрали. Чиновників купа прийшли, всі ніби в скорботі. А самі, певно, тішаться — нарешті можна буде замки, картини дерибанити.

— Дерев'яні скульптури Пінзеля буквально з печі витягав. У 1970-х їх спалити хотіли, а тепер у Лувр везуть, — говорить археолог Орест Корчинський, 59 років. — Влада противилася облаштуванню музею в Олеську, бо ж замки вважали "буржуазним пережитком". Возницький схитрував — ініціював спорудження поряд із селищем пам'ятника Першій кінній армії Будьонного. А під шумок знайшли гроші на ремонт замку.

До Личаківського цвинтаря процесія підходить по обіді. Труну несуть до поля почесних поховань. Тут лежать правозахисник Іван Кандиба, генерал-хорунжий армії УНР Роман Дашкевич, поет Ростислав Братунь.

Ганна Герман зачитує в мікрофон співчуття від Віктора Януковича.

— Ви казали, що вас втомила боротьба з ідіотами, — звертається до покійного поет Роман Лубківський, 70 років. — Багато хто лаяв вас, ніби ви були угодником і лягали під владу. Ви залишаєтеся зв'язковим між Україною і цивілізованим світом. Ви є зв'язковим із чинним президентом і його обслугою. Вручили йому 12 томів творів Михайла Грушевського. Сподіваюся, він не відклав їх убік, а хоча б зрідка перечитує.

Протягом півгодини люди кладуть на могилу квіти.

×