Депутат-"бютівець" Михайло Волинець, 50 років, заходить до ресторану "Петергоф". Вибирає столик біля штучного каміна. "Почав мерзнути. Уранці з шостої години стою біля Конституційного суду", — сідає у червоне крісло спиною до каміна. Він у темному костюмі, білій сорочці у смужку та краватці. Витягає із зовнішньої кишені купу візиток. Своєї серед них не знаходить. Каже, що в "Петергофі" перший раз. Замовляє негазовану воду і червоне французьке вино.
— Мене вперше била жінка. Стидно, коли стоїш, а тебе лупцюють, — згадує сутичку з суддею Сюзанною Станік під воротами Конституційного суду. — Жінки кричали: "Молодець! По мордам роздає депутатам". У натовпі хтось гукнув, що б"ють жінку. Молодий "регіонал" Анатолій Горбатюк, на голову вищий, почав виламувати мені руки. Між депутатами це не прийнято. Але він — людина нова у парламенті, ще не знає правил.
Дивиться, як офіціант у білих рукавичках наливає з пляшки воду в склянку.
— Я ріс у селі Новоживотів, що за 160 кілометрів від Києва, — розповідає. — У батьків нас було восьмеро — сім хлопців і дівчина. Мати розповідала, що в два місяці я сильно захворів. Голова колгоспу гнав її на роботу, а хвору дитину порадив викинути під місток. Ми няньчили одне одного. Я пас корову, поїв худобу. Менший, Микола, вигодовував гусей. Андрій доглядав поросят.
Брати Волинця Василь і Володимир пішли працювати в міліцію. Микола, Павло і Анатолій були шахтарями. Зараз Василь — підполковник у відставці, керує нафтобазою на Дніпропетровщині. Павло працює у Верховній Раді, Анатолій — у Міністерстві вугільної промисловості. Андрій має лікарську практику в Америці. А сестра Людмила — суддя у Кривому Розі.
— У школі бачив себе рибоводом, — згадує Волинець. — Приходив від дівчат о 12-й ночі, брав снасті й ішов до ранку рибачити. Кіт жирний по хаті ходив, а взимку без риби худ.
— Дівчата за вами бігали?
— І дівчата за мною, і я за дівчатами, — сміється. — У 15 років закохався. Але вона не звертала на мене уваги. Через 30 років випадково дізнався, що їй подобався класний керівник. З дружиною познайомився в армії. Але про неї не треба писати, — просить.
Гладить руками стіл.
— Після десяти класів у подарованих старшим братом армійських штанях і кедах подався на Донеччину, на консервний завод. Був непоганим слюсарем. Учився в гірничому училищі у кримінальному місті Димитрові. За місяць до закінчення училища отримав повістку в армію. Матері не сказав, аби відвертітися від проводів. Здав екстерном екзамени на п"ятірки. Наступного дня о шостій ранку пішов у військкомат, — тягнеться по келих вина. — Зі мною призивався Міша з нашого села. Написав листа нареченій, а та розповіла матері. У мами сталася істерика на буряковому полі.
Коли в Києві великі пробки, їжджу на метро
Волинець замовляє овочевий салат з оливковою олією і лосося. Радить їсти рибу з овочами, приготованими на грилі. Мовляв, у червоній рибі надзвичайно важливі жири.
— Корисною їжею переймаюся з 45 років, коли почало боліти все — шкіра, серце... Просто не стало життєвих сил. Доти не знав навіть, яка в мене група крові.
Зізнається, що надає перевагу нетрадиційній медицині. Не курить, не п"є.
— Здоров"я підірвало й СБУ. Проти мене ще в 1998-му створили групу з десяти чоловік. У матеріалах зовнішнього спостереження в мене було прізвисько Воланд. Кучму лякали, що я загрожую державності, існуванню влади. Брехня! Незалежні профспілки боролися проти комунізму. А згодом — проти Кучми. Старі профспілки замовляли вбити мене, дружину, дітей, — дивиться перед собою. — Але я в шахті інстинкт самозбереження втратив. Смерті не боюся.
Згадує, як 7 березня 2004-го викрали в Києві сина Андрія, якому тоді було 24 роки.
— На зупинці маршрутки затягнули в автомобіль, оглушили, накинули целофановий мішок на голову. Забрали сім-карту з мобільного телефону. Залякували, коли приходив до свідомості. Через шість годин розжали щелепи, влили алкоголь з наркотиками і з пов"язкою на очах залишили в під"їзді на Оболоні. Син вирвав — це врятувало йому життя. Він ніколи не пив спиртного. Медичний огляд показав струс і крововилив у мозок. Наступного дня контрольовані СБУ активісти профспілки заявили, що Андрій по п"яній лавочці загинув. Вони не знали, що він урятувався.
Кладе руку на стіл. З-під рукава сорочки видно рани, подряпини.
— ОМОН побив, — пояснює. — І на тілі таке. Ще не вирішив, чи подаватиму до суду.
З віп-кімнати виходить міністр економіки, колишній депутат від "Нашої України" Анатолій Кінах. Помічає Волинця, зупиняється. "Бютівець" виходить із-за столу. Чоловіки міцно тиснуть руки, обнімаються. Тихо перемовившись, швидко розходяться.
Волинець згадує знайомство з Юлією Тимошенко.
— Юлія Володимирівна прийшла на з"їзд профспілок до готелю "Київ" у липні 2001-го. За рік покликала в першу п"ятірку блоку. Я відмовився. Як можу бути у п"ятірці, коли є Левко Лук"яненко, Григорій Омельченко, Василь Онопенко? Я у списку стабільно 14-й.
Торік 30 жовтня Волинцеві виповнилося 50 років. Того дня він поїхав до Відня на Світовий конгрес профспілок.
— Тимошенко сказала, — понижує голос, — що я "зажав" ювілей.
Розповідає, що люди впізнають його на вулиці. Просять влаштувати на роботу або грошей.
Волинець водить "Тойоту Авенсіс".
— Двічі розбивався. Машини — в лєпьошки, а сам відбувався синцями. Коли в Києві великі пробки, їжджу на метро. Про мене ходять чутки, що маю майно за кордоном, — веде далі. — Ні в Україні, ні за її межами ні майна, ні бізнесу не маю. Отримую шахтарську пенсію з доплатою за держслужбу 10 тисяч гривень, бо маю 12 років підземного стажу. І депутатську зарплату, 14 тисяч. Правда, домовилися за квітень не брати.
Офіціант наливає чай. Волинець радить пити трав"яний без цукру.
Розповідає, що 77-річна мати Фрося живе в П"ятихатках на Дніпропетровщині. Брат Василь спорудив їй недалеко від себе будинок.
— Мати сказала, що це має бути одна кімната, прибудована до сараю. Такий Василь і побудував. Мама тримає дві корови, поросят, гусей, курей і сорок соток городу. Ображається, що не беру в неї картоплю і рідко заїжджаю.
1956, 30 жовтня — у Фросини Волинець на буряках почались пологи. Народився Михайло у селі Новоживотів на Вінниччині
1971 — уперше закохався
1973 — слюсар на консервному заводі на Донеччині
1675 — пішов до армії
1977–1983 — підземний електрослюсар на шахті імені О. Стаханова; одночасно вчився у гірничо-металургійному інституті
1978 — одружився
1987 — у Красноармійську на Донеччині біля свого старого будинку посадив фруктовий сад
1993 — помер батько Яків
1995 — очолив Незалежну профспілку гірників; за два роки — голова Конфедерації вільних профспілок
2001, 18 липня — познайомився з Юлією Тимошенко
2004, 7 березня — викрали сина Андрія
2006 — перестав матюкатися
Народний депутат України двох скликань. Має сина Андрія, 27 років, і доньку Софію, 23 роки, 4-річного внука Павлика і семимісячну внучку Вікторію
5 
1
Коментарі