Від серцевого нападу у своїй квартирі помер дисидент, композитор і керівник аматорського хору "Гомін" 87-річний Леопольд Ященко. Його поховали 6 квітня у Києві на Байковому кладовищі.
— Леопольд Іванович до останнього приходив на репетиції, — розповідає хористка 75-річна Лариса Істоміна біля Володимирського собору у столиці. Тут прощаються з покійним. — Востаннє був з нами два тижні тому. Бачили, що недобре почувається. Повільно говорив, постійно сидів і куняв. Катя, яка його доправляла на репетиції, тоді казала: "Більше Леопольда Івановича не повезу. Боюся, що помре в машині". Через кілька днів дзвонили йому. Відповідала дружина Лідія Григорівна: "Вже два дні Леопольд Іванович не встає. То хоч по хаті трохи ходив. А це і з ліжка піднятися не може".
До собору під'їжджає білий мікроавтобус. Труну з тілом заносять у храм. На вулиці виставляють вінки від Народного руху, товариства "Просвіта", музею Івана Гончара.
— У хор до Леопольда Івановича потрапила випадково, — Лариса Дмитрівна сідає на лавку в затінку. — 1987-го з родиною повернулася з Камчатки. Попали на святкування Дня Києва. Там співав хор "Гомін". Підійшла ближче до хористів, почала їм підспівувати. Леопольд Іванович мене помітив. "Ви гарно співаєте, — сказав. — Приходьте завтра на репетицію". Дівчата з хору попередили: "Візьміть квіти. У нього завтра день народження — 58 років".
Наступного дня прийшла до Леопольда Івановича з букетом. Його дружина мене запримітила і питає: "А що це за жінка? Тільки з'явилася, а вже в родичі набивається". Краєм вуха почула її слова і відповіла: "Не ображайтеся. Прийшла, бо хочу взнати, який у мене голос. Все життя сопрано співала. Думаю, що можу не тільки це". Після прослуховування Леопольд Іванович сказав: співатиму п'ятьма голосами.
У соборі людно. Священик читає молитву. Біля труни стоїть вдова Леопольда Ященка, етнограф Лідія Орел, 79 років. Поряд — його сини. Старший 57-річний Іван перекладає з англійської та італійської. Водить екскурсії Києвом. 52-річний Тарас — композитор і піаніст. Живе у Мюнхені.
— Леопольд і Ліда познайомилися в бібліотеці, — розповідає 86-річна Надія Шматок. У хорі "Гомін" співала майже 40 років. — Вирішив до неї заговорити, бо була вбрана у вишиванку. З того часу вони не розлучалися. Ліда часто йому докоряла. Казала: "При такому статусі люди роблять собі якийсь бізнес. Купують квартири, машини. А ти про це взагалі не дбаєш". Але він на її слова не зважав. На першому плані в Леопольда завжди було духовне. Жили вони бідно, власної автівки ніколи не мали. Ще за радянських часів із дружиною підготували книжку про українські пісні. Але не видали через брак коштів.
Якось дізналася, що до Києва приїхав американський фінансист Джордж Сорос. Знала, що давав гроші на розвиток української культури. Одразу ж помчала до нього. Він мене вислухав і погодився взяти на себе витрати. Коли розказала про це Леопольду, він від щастя себе не тямив. З того часу називав мене "берегинею".
Працював теслярем у радгоспі
Леопольд Ященко створив хор "Гомін" 1969-го. Відроджував у Києві український фольклор і народні звичаї. Через два роки його за "націоналістичну діяльність" виключили зі Спілки композиторів України і СРСР. Ященко працював маляром на заводі "Молния" у Баришівці та теслярем у радгоспі "Рославичі" на Київщині.
— Наш хор їздив по всій Україні, — розповідає колишня хористка 78-річна Ніла Підпала. — Виступи не завжди афішували, люди приходили до нас самі. Якось поїхали у село Щасливе поблизу Києва. На центральній площі біля сільради нам кажуть: "Люди тут не збираються. Зараз всі у гайку, п'ють пиво". Ми туди не пішли. Почали співати. Люди почули музику і стали виглядати. За кілька хвилин весь майдан заповнили. Якось наш колектив нагородили поїздкою до Криму. Інші розважалися по повній програмі: гуляли набережною, купалися й засмагали. А в нас на це не було часу. Ходили вулицями Євпаторії і співали.
На з'їзді Народного руху 1989-го "Гомін" вперше публічно виконав "Ще не вмерла Україна". 1993 року Леопольд Ященко отримав Шевченківську премію.
— Цю премію йому не хотіли давати, — продовжує Ніла Андріївна. — Всім колективом пішли у Шевченківський комітет, а нам кажуть: "Її треба присуджувати молодим. А що Ященко? Він уже старий і безперспективний". Наступного року принесли туди повний мішок листів від вдячних слухачів. Проти цього вже нічого не могли сказати.
Хор "Гомін" ніколи не мав власного приміщення. Проводили репетиції в будинках культури, театрах. Вісім років тому столичний музей Івана Гончара запропонував співакам збиратися у них. Репетиції відбуваються двічі на тиждень.
3 
1
Коментарі