"Я єдиний продовжувач роду Романа Віктюка"

 

Найближчі родичі 70-річного режисера Романа Віктюка живуть у Львові. Його племінниці Наталі — 36 років. Її сина Бориса і доньку Катрусю Роман Віктюк називає своїми дітьми. А вони його — вуйком Ромком.

— Два місяці тому їздив на його ювілей до Москви, — хвалиться 17-річний Борис. Його 12-річна сестра Катруся сидять із мамою у вітальні їхньої трикімнатної квартири в центрі Львова.

— Коли приїжджаю до Москви, живу у вуйка, — продовжує Борис. — У великій квартирі в самому центрі, на Твєрской. Один балкон виходить на Кремль, а з іншого видно Держдуму. В одній кімнаті в шафі на всю стіну вуйко зберігає свої піджаки. Їх, мабуть, під триста. Так само багато має окулярів.

Борис розповідає, як святкували в Москві:

— Більшість гостей говорили українською. Мені здалося, наче я у Львові. Кобзон співав "Рідна мати моя". Вуйкові Роману подарували запонки, м"які іграшки, годинник. Із фуршету ми повернулися о четвертій ранку.

А що ти подарував?

— Зробив кілька великих фотопортретів, — розмахує руками на півметра. — Хочу, щоб він їх кудись повісив. І цукерки "Світоч" привіз. Він любить львівський шоколад.

Залишитися в Москві не кликав?

— Я зі Львова — нікуди, — хитає головою хлопець. — Закінчую поліграфічний технікум Академії друкарства. Вступатиму до академії і, може, паралельно в якийсь московський вуз. Вуйко обіцяв помогти.

— Роман любить Бориса, — каже мати. За фахом вона бухгалтер.

У нього ж немає дітей

Коли Борисові виповнилося 16 років, він змінив прізвище Фінк на Віктюк.

— Це була вуйкова ідея, — пояснює хлопець. — У нього ж немає дітей. Тепер я єдиний продовжувач роду Романа Віктюка.

У центрі Львова, на площі Галицькій, у чотирикімнатній квартирі, живуть ще дві рідні сестри Романа Григоровича — Данута й Христина. 66-річна Христина — економіст, 60-річна Данута — фармацевт. Має сина Романа, якого назвала на честь брата, і доньку Наталю.

— Донедавна ми жили в тій квартирі всі. А тоді купили цю, — розповідає Наталя. — Дядько, як приїжджає до Львова, зупиняється там у сестер. Коли батьки були живі, навідувався частіше. Вони померли у 90-х роках. Дід був інженером на газовому заводі, бабця сиділа вдома. На Личакові поховані в сімейному гробівці. До Москви Роман поїхав з їхнім благословенням.

До Львова не хоче повернутися?

— Може, коли на пенсію вийде. У селі Піски Пустомитівського району купив собі невеличку хату. Там озеро поруч, ліс. Будинок йому знайшла моя мама.

Наталя каже, що дядько любить робити подарунки.

— Стільки одягу мені привіз, — сплескує. — Джинси, які на мені, купив минулого літа на Мальті. Оцей піджак, — витягує оксамитовий жакет із шафи, — з Нью-Йорка. Дзвонить недавно з Москви: "Я тут таке гобеленове пальто знайшов! Скоро кажи, яка в тебе талія". Він любить по телефону розмовляти. Просить: "Давайте матєріал. Розказуйте, що пили, їли?" Обурюється, що ми вина не п"ємо на сніданок, бо це дуже корисно.

— Мені вуйко свою мобілку-жабку "Соні Еріксон" віддав, — озивається Катруся. — А недавно до школи приходив, із телеоператором. Про нього фільм знімали. Усі учні позбігалися.

Але найцінніший подарунок ховається серед книжок у чорній папці. Це — лист із підписами артистів, які просять Віктора Ющенка присвоїти Віктюку звання народного артиста України.

— Борисові довірив зберігати, — каже Наталя. — Колись, напевно, зробимо музей.

1970, 14 травня — племінниця Романа Віктюка Наталя Федоришин народилася у Львові
1992 — закінчила Львівський університет, економічний факультет; працює бухгалтером
1989, 28 червня — народився син Борис
1994, 4 жовтня — з"явилася на світ донька Катруся
1994 — Борис із мамою вперше поїхав у гості до Романа Віктюка
2005 — Борис змінив прізвище Фінк на Віктюк
2006 — фотовиставка Бориса в поліграфічному технікумі Академії друкарства у Львові

×