— Старый кирпич с другом искали на остатках имений помещиков, полуразрушенных предприятиях. Там можно найти его со всех уголков Украины, — розповідає приватний підприємець 53-річний Віктор Іванов з Краматорська на Донеччині. Майже вісім років збирає старовинну цеглу. Частину колекції виставив у столичному Бутику цегли. Вона важить до 700 кг.
— Раніше кожен регіон мав власну унікальну цеглу, бо використовували один-два види місцевої глини. Тепер змішують мінімум три види, — говорить Олег Довгополий, 32 роки, менеджер закладу. Проводить до двох металевих стелажів з експонатами. Навпроти — сучасна цегла.
На виставці представили 142 зразки цегли від середини ХІХ ст. до 1940-х років.
— 2009-го натрапив на дореволюційну черепицю. Показав у Краматорському краєзнавчому клубі. Нею зацікавилися. Потім захоплення перекинулось і на цеглу, — каже Віктор Іванов. — За клеймами на ній дізнаюся про історію рідного краю та України.
Одна з найулюбленіших цеглин — із заводу Григорія Єлисєєва в Санкт-Петербурзі. Мав торговий дім у Москві. Відкрив філію в Києві. Це був один з перших супермаркетів царської Росії.
На Донеччині Єлисєєв жив кілька років. Розводив коней, влаштовував перегони. Знайшов тут своє кохання. Заснував цегельний завод. Мав клеймо у вигляді букви "Е" з короною. Поміщики маркували свою цеглу, щоб не крали. Інколи виробляли її для власних потреб.
Цегла на нижніх поличках — світліша за решту. На бирках вказано, що знайдена в столиці.
— Київська цегла мала жовтий колір із зеленуватим відтінком. Інша — здебільшого в червоній гамі або біла, — продовжує колекціонер. — Маю зразки, які використовували для розбудови Києво-Печерської лаври в середині ХІХ століття. Була якісна, дзвінка, рівної форми.
Вважають, що вся давня цегла була якісна. Це не так. Деякі знахідки доводиться обробляти спеціальною ґрунтовкою, щоб не розсипалася. Кришиться через додавання піску. Також руйнується, якщо була нерівномірно випалена.
У колекції Віктора Іванова — близько 550 штук цегли і 200 — черепиці. Зберігає їх у гаражі на стелажах. До кожного зразка додає довідку, де знайшов, коли, хто виробник.
— На Правобережній Україні на цеглу зазвичай ставили клеймо з назвою населеного пункту, — пояснює Іванов. — В Одесі та Києві писали прізвище виробника. На сході — ініціали. Церкви також мали своє виробництво цегли, власні клейма. Наприклад, в Охтирці на Сумщині є Михайлівська церква. Ставили позначку — "МЦ". Довго розшифровував, шукав інформацію в місцевому архіві.
Маю в колекції польські, німецькі, шотландські, бельгійські зразки цегли. Потрапила на Донеччину, коли територію освоювали наприкінці ХІХ сторіччя. Тоді за іноземний капітал тут будували металургійні та будівельні заводи, шахти. Приїжджі привозили не тільки гроші, а й цеглу.
3 
1
Коментарі
1