— Ведмеді в наших горах рідкісні, але є, — скоромовкою випалює 35-річний Василь Тонюк із села Бабин Косівського району на Івано-Франківщині. На 126-гектарній полонині Радул під Румунією він "депутат", тобто завідувач полонини.
— Якось пасли вівці, коли чую — щось іде, гілки тріщать. Видю — ведмідь. Молодий карпатський чорний. Бо є ще бурий у Карпатах. Став на дорозі, недалеко так. Та мені не страшно, чого боятися? Він до мене не балака. Йому вівцю треба, м'яса. А пси брешуть, як їх багато, то вони не бояться, нагнали його. І я побіг з ними, щоб він не вертався. Ведмідь не на скіко агресивний, як думають. Він перейшов дорогу, почав набирати швидкість і в ліс подався. Але то давно було, а вовки щомісяця нападають. Якби не собаки, то половини отари не стало б.
На Радулі 12 чоловік тримають тисячу господарських овець, 105 корів, варять бринзу і вурду.
— Я вперше на полонину потрапив 5-річним, у 8 вже літував. Після того не було й року, щоб я тут не працював, хіба що в армії коли був, "випав",— Василь разом із п'ятьма вівчарями доїть овець у кошарі. Чоловіки тримають відра між ногами, раз по раз підтягуючи до себе чергову вівцю за задні ноги.
— Він дуже файно вчився, школу із золотою медаллю кінчив, — розказує 58-річна Марія Василівна, мати Василя Тонюка. Вона доїть корів. — Хотіли на вчителя в Коломию віддати, але він до своїх вівців тягнувся. Ще як було йому 7 рочків, сидить, колише свою сестру, а з пластиліну ліпить єгніц, овечок. Ставить у кошари, поміж них накладає вату, — то буде сіно, то отава. Так видко йому до вподоби це діло. Робота тяжка тут. Удосвіта встаєш, лягаєш опівночі, а то й о першій.
Разом із дорослими на полонині працюють 8-річний небіж Іван і 12-річний Лук'ян, син Василя. Його всі звуть Льонькою.
— Пуста наша професія, — каже Василь Тонюк, — але до праці привча. Малого свого теж узяв у 5 років сюди, зараз він у сьомий клас перейшов. Бог його знає, чи збирається вчиться.
— У мене оцінки "8" і "9", тату! Це файно для хлопця! Сюди сам напросився. Лиш я з класу на полонині працюю, — хвалиться. Лук'ян пасе овець нарівні з дорослими вівчарями. Матюкається і лупцює овець з усього маху саморобним батогом, копіюючи дорослих.
— Не знаю, скіко батько за літо заплатить. Може, тисяч штири, а я мотоцикла хочу, він три коштує.
— Скільки раз казав: не ходи до гряниці, — присікає його Василь. — А ти по-любому туди лізеш, тобі воно тра? По союзному кордону 28 ниток колючки йшло. Тепер порядку ніякого. Зараз купа дроту старого валяється, багато хромаків (кульгавих овець. — "ГПУ") від того. Їх лікуємо тут.
Покалічених овець третє літо пасе малий Іван.
— Ніхто його не силував. Так хтів сюди, до хати восени не йде, — каже про онука Марія Василівна.
— Хоч і холодно, не можу до хати йти, тре діло зробити, — говорить хлопець, кутаючись у курточку від дощу. — Раз град чвахнув такий, як мій кулак. Побило пальці, що я книжку не годен був навіть втримати. Вчора була файна погода. А перед учора йой така спека була, шо геть плечі спалив, сонце гріло, як ватра горіла.
Каже, що вміє доглядати овець:
— Вони в мене вже розумні, не такі дурні, як у Льоні. Той іде попереду, не бачить, куди вони лізуть, калічаться. Він казав, що знаходив єгнє без голови, значить ведмідь є, але я нічо не боюся. Маю ножика. На дримбі ягнятам граю, на телинці вмію. Був раз зі мнов пес, як зачинаю, так виє, що аж пукає.
Літування триває з 20 травня по 20 вересня.
2 
1
Коментарі
1