Ексклюзиви
Четвер, 09 вересня 2021 13:00

"Знаєш, скільки коштує година твого життя? Поділи річний дохід на 8760". Про що говорять у черзі на вакцинацію

Четвер, 26 серпня, о 7:00, під поліклінікою в місті Вишневому Київської області стоять півтори сотні людей. Цього дня тут мають колоти Pfizer і Moderna, тому люди займають чергу з п'ятої ранку. Жінка у брючному костюмі підбігає до знайомої, яка тримає списки з прізвищами охочих вакцинуватися від коронавірусу.

– Миколаївна, а ви чого тут? Вроді не збиралися на щеплення, – розкриває жовто-синю парасолю, бо накрапає дощ.

 

– До сина в Америку їхати хочу. Без Pfizer'а не пускають, – відповідає знайома й натягує на ніс одноразову маску.

– Він уже женився? Чи далі парубкує?

Наташі 35, а каже, що народжувати ще рано. Її однокласниця вже доньку заміж видала

– Чоловіку одружуватися ніколи не пізно. Він і в 50 – жених. Зараз на дівчат немає часу, гроші заробляє. Взяв у кредит будинок і машину. Спить по 4 години на добу. Працює програмістом. Із дочкою – складніше. Наташі 35, а каже, що народжувати ще рано. Її однокласниця вже доньку заміж видала.

Записується під 174-м номером у списку. За нею в черзі стоїть вусань із книжкою. Занотовує прізвища сімох людей – себе, дружини, доньки з зятем, 16-річного онука і двох сусідів.

Білявка в лимонній безрукавці заповнює на коліні згоду на вакцинацію.

– А чого ви без Павла Григоровича? Любить довше поспати? – цікавиться жінка у спідниці-кльоші.

– Паша в лікарні. Два роки тому на гарну роботу влаштувався. 20 тисяч заробляв, правда, трохи нервовий став. Ми його зарплату відкладали. Думали, візьмемо внучці квартиру. А в липні вийшов із дому і пропав. На роботі немає, в гаражі – також. Знайшли в реанімації. Упав серед вулиці, інсульт. Перехожі думали, що п'яний. А він слова сказати не міг, бо язик задерев'янів. Уже віддали 80 тисяч, а він ледве ходить.

Щодня нові зачіска й одяг. А ховати не було в чому. Виявилося, всі плаття брала напрокат

– Після вакцинації на похорон поїду, – жінка біля сходів пояснює знайомій, чому напнула чорну хустку. – Колегу проводжаємо в останню путь. Молода, успішна, а хоронити немає кому. Замужем двічі була, а дітей не народила. Хто тільки не був у неї в коханцях – і депутат, і директор спиртзаводу. Айфони міняла частіше, ніж я колготки. Щодня нові зачіска й одяг. А ховати не було в чому. Виявилося, всі плаття брала напрокат. Колеги скинулися по тисячі гривень, начальник замовив кремацію за 12 тисяч, бо на цвинтарях місця немає.

У літньої знайомої нарощені вії, брови й губи витатуйовані.

– Приватні школи є, поліклініки – теж. І часні цвинтарі будуть за рік, – каже. – Залишилося внести зміни в законодавство. Син за містом має 2 гектари. Хоче робити приватний цвинтар. Він ще в дитинстві любив усіх хоронити. Хотів стати патологоанатомом, але ми відправили його у Варшаву вивчати бізнес.

Щеплення починають о 9:00.

Лунає "Візьми мене в полон" Олега Винника. Одразу дві жінки починають шукати в сумках смартфон

31-річний Олександр дає по $100 своїм батькам – 54-річним Ользі й Руслану – за те, що вакцинувалися. Обоє виходять з кабінету із закоченими рукавами.

– Умовляв їх місяць. Боялися побочки, – говорить Олександр. – Сказав, що дам за кожну вакцину гроші. Мама хоче новий пилосос, а батько – спінінг. За 28 днів треба буде везти їх на другу дозу. Пообіцяв велотренажер.

Голосно лунає пісня Олега Винника "Візьми мене в полон". Одразу дві жінки починають шукати в сумках смартфон.

– Це мій, – кричить брюнетка з довгими червоними нігтями. Дістає айфон із рожевого футляра.

– Свєточка, як добре, що ви подзвонили, – каже у слухавку. – Хреститимемо внука у Володимирському соборі. Про Московський патріархат не хочу чути. Зять не проти. Що значить, вам не подобається? Маємо свою церкву, то нащо йти в російську? Юра загинув за Україну, а ви хочете внука до московського попа нести?

Розмову підслуховує жінка з двома золотими обручками на пальці.

– Ми не знали, що Льоша поїхав на Донбас воювати, – розповідає знайомому про сина. – Казав, що працює електриком у Польщі, всю зарплату нам висилав. 2015-го його війна забрала. Дружина його вийшла заміж. Возить дітей у Крим на море. Теща до Москви на заробітки подалася. Їх життя не навчило.

Пропускають по 10 людей. Жінка з дитиною на руках намагається пройти без черги. Їй заступає вхід старенька з ковінькою.

– Я дев'ятьох дітей вигляділа і стою. А ти одного народила і преш, – кричить, аж закашлюється. – Ти в черзі яка, 198-ма? Біжи додому, малого погодуй і приходь.

О 10:00 у поліклініку заходить сьомий десяток. Медсестра збирає паспорти. У хлопця у спортивній куртці з документа вилітає презерватив. Підбирає його й ховає в кишеню.

– Зараз найбільша проблема – синдром відкладеного життя, – каже бородань у джинсовій сорочці. – Я раніше все, що заробляв, витрачав. Набридло, звільнився. Пішов до психолога, щоб розібратися в собі. Він спитав: "Знаєш, скільки коштує година твого життя? Поділи річний дохід на 8760 – це кількість годин у році".

Його співрозмовник дістає калькулятор. 15 тис. множить на 12 місяців і ділить на 8760.

– 20 гривень? А в мене ви­й­шло 16. Це навчило купувати чужий час: молодшому сину найняв няню, а старшому – репетитора. Ризикнули з дружиною почати власну справу. Те, що заробляв за місяць, тепер отримую за тиждень.

Не гризлися, доки не взнали, що є пай

– Дружина далі нарікає, що немає часу. Я на три дні забрав у неї смартфон. Зараз в інстаграмі довше 10 хвилин не сидить. Раніше по 2 години на день втикала.

34-річний Володимир у порваних на колінах джинсах дивиться на телефоні французький серіал про грабіжника Люпена. З лівого вуха вилітає безпровідний навушник. Коли нахиляється, щоб підібрати, зустрічається поглядом з колишньою однокласницею Лесею.

– Двічі через helsi.me на Pfizer реєструвався. Але передзвонювали, що вакцини немає. Пропонували CoronaVac. Не схотів, – каже. – Восени їду в Німеччину на роботу. Там CoronaVac не признають. А ви з Бодькою досі в цивільному шлюбі?

– Після другої дитини розписалися, бо батьки хотіли бачити штампи в паспортах. А нам і так добре було. Пів світу об'їздили. Він тобі розповідав, як ми у Варшаві від привида втікали? Напросилися на ночівлю в Яна, який торік гостював у нас через програму Couchsurfing (сервіс дає змогу домовлятися про безкоштовне проживання в будь-якій точці світу. – Країна). Ян пише: "Ключі під килимком! Буду пізно". Чекали його до другої ночі, поснули. На кухні лишили торт і пляшку вина. Встаємо вранці, а торта немає. Ліжко господаря застелене. Чорна кішка бігає по квартирі, як скажена. Крім нас, нікого, але відчуваємо чиюсь присутність. То тюль підніметься, ніби наелектризований, то у ванні вода сама включиться. Ми ноги в руки – і з квартири. Бодя думав, що то Ян прикалується, а потім отримав від нього повідомлення: "Вибачте, спізнився на літак. Досі в Барселоні".

Всіх із празнічком! 639 років тому золотоординський хан Тохтамиш спалив Москву

– На дачу не їздимо. Продали, щоб Марусі за університет заплатити, – розповідає по телефону жінка в капюшоні. – У нашому селі мало не в кожному дворі родичі ворогують через хату. У Бойчуків брат із сестрою чотири роки судилися за 10 "соток". На адвокатів пішло 7 тисяч доларів. У Данилихи була стара халупа. Діти не гризлися, доки не взнали, що є пай. Двоє синів приїхали з Польщі, кожен привіз по труні. Не знали, в якій бабу хоронити.

– Всіх із празнічком! – кричить за її спиною чоловік у футболці з портретом Тараса Шевченка. – 639 років тому золотоординський хан Тохтамиш спалив Москву. Ми на кафедрі щороку цей день відзначаємо. Беремо ящик пива й гуляємо до ранку. Після вакцини алкоголю не можна, але шашличок не гріх з'їсти.

Зараз ви читаєте новину «"Знаєш, скільки коштує година твого життя? Поділи річний дохід на 8760". Про що говорять у черзі на вакцинацію». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі