КОЛИ ВОЛОДИМИР ГОЛОДНЮК ВОСТАННЄ
БАЧИВ УВІ СНІ СИНА
За ці два роки Устим не снився жодного разу. Спочатку ображався на нього, бо до інших родичів він часто приходив у снах, щось їм казав і підтримував. Переживав, що ображається на мене. Пішов у церкву, розказав священику. Отець заспокоїв: "Якщо він тебе не турбує, значить, у нього все добре".
БУВ НА МОГИЛІ СИНА
Шість днів тому, коли в черговий раз їхав на Донбас із допомогою для військових. На могилі Устима помолився, поговорив із ним. Просив, щоб потримав нам небо. Роблю так перед кожною поїздкою. Після цього відчуваю його підтримку. Мій батько, Устимів дідусь, ходить на його могилу щодня. За будь-якої погоди – у сніг і дощ. Мама Устима теж так робить. Я раніше також бував на цвинтарі щодня, бо мені було важко. З часом навчився жити з цим болем. Тепер буваю раз-два на тиждень. У Києві першим ділом заїжджаю на Інститутську. Йду на місце, де загинув син. Молюся, розмовляю з ним і дякую від усієї родини за подвиг.
ЇЗДИВ НА ДОНБАС
Три дні тому повернувся з останньої поїздки. Вона тривала шість днів. Почали з Луганщини. Проїхали всю лінію фронту. Були у Старобільську, Новоайдарі, Новотошківці, Лисичанську, Кураховому, Костянтинівці, Новомихайлівці, Широкиному та Маріуполі. Везли хлопцям 3,5 тонни вантажу. Доставили гумове взуття і дощовики, бо там почалися дощі. Також – теплий одяг, тактичні ліхтарі, акумулятори, моноклі для розвідки, обладнання для розмінування, дитячі малюнки й випічку. Жінки зі Збаража передали багато домашніх смаколиків. Найбільше хлопці раділи квашеній капусті та моркві по-корейськи.
ОТРИМУВАВ ВОЛОНТЕРСЬКУ ДОПОМОГУ З-ЗА КОРДОНУ
Кілька тижнів тому представники з української діаспори Франкфурта-на-Майні передали військове обмундирування для наших хлопців. Серед доброчинців є німець пан Штефан. Він якось дізнався про діяльність тамтешніх жінок-заробітчанок з України, які створили волонтерську групу "Франкфуртський обоз" і регулярно передають до Збаража посилки. Про його рід занять, вік і захоплення волонтери нічого не знають. Відомо лише, що почав допомагати нашим військовим, коли прочитав якусь книжку про Україну.
2014-го волонтерство було дуже модним. Та з часом люди стомилися. Залишилися тільки справжні фанати. Багато допомагають українці зі Сполучених Штатів Америки, Канади, Португалії. Гроші намагаємося не брати. У них – інша ментальність. Американці якщо дають кошти, то хочуть бачити чек. А нам доводиться купувати багато вживаних речей, щоб зекономити. На такі товари неможливо взяти чек. Тому прошу закордонних волонтерів одразу купувати необхідне.
ЗМІНЮВАВ ПЛАНИ
Торік восени повезли допомогу нашим хлопцям на Луганщину. Мали побувати в 15 місцях. На третій день отримали звістку про загибель бійця 57-ї бригади Володимира Магльони зі Збаража. Мусили змінити маршрут, щоб поскоріше доставити тіло Володі до його матері. Мною з підрозділу передали речі Володі: телефон, форму і зарплатну картку. Віддав усе це його дідусеві й мамі. Сестрі Вірі пообіцяв допомогти відновити код до картки Володі. Сказав: "Якщо там є гроші, то вони вашій родині знадобляться". У Володі, крім Віри, були ще чотири сестри. За кілька днів Віра прийшла у штаб. Сказала: "Ми знайшли код і зняли гроші з картки. Порадилися і вирішили передати 10 тисяч гривень на потреби АТО. Купіть те, що потрібне хлопцям. Хай це буде їм останній подарунок від Володі". Я отетерів. Просив забрати гроші, але вона відмовилася. Після цього зв'язався із частиною, у якій служив Володя. Доклали трохи грошей і купили їм дві бензопили й генератор.
БУВ ВРАЖЕНИЙ
До нас у штаб прийшла старенька. Принесла дві баночки перетертої калини. Зверху поклала 20 гривень. Попросив її назватися, щоб записати для обліку. Але бабуся відмовилася. Сказала: "Не пишіть, будь ласка. Мені соромно, що змогла так мало принести. Просто більше нічого не маю". Я заплакав.
ЗУСТРІЧАВСЯ ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ
Торік 21 листопада, коли відзначали річницю початку Євромайдану. Наше спілкування показували по телебаченню. Президент багато обіцяв, але не все виконав. Під річницю розстрілів Генеральна прокуратура робила все, аби показати: слідство триває. Так, воно триває, але в яких обсягах і якому темпі – нас не задовольняє. Злочин, скоєний у ХХІ столітті, в центрі Європи і на камери, розслідують два роки. Це – неприпустимо. Результатом слідства має стати висунення звинувачень. Вони повинні бути настільки обґрунтованими, щоб жоден суд не міг їх розвалити. Чому цього не роблять – треба питати в Генеральної прокуратури й Міністерства внутрішніх справ.
ПЛАКАВ
Кілька днів тому. У другу річницю розстрілів Небесної сотні подзвонила одна жіночка і попросила про зустріч. Прийшла з візочком. Сказала, що її звати Наталія, а сина – Устим. Виявилося, у неї жив мій Устим зі своєю Марічкою, винаймав квартиру в Бережанах. Сказала: "Коли взнала, що народиться хлопчик, вирішила назвати Устимом – на честь вашого сина". Розповіла: "Під час хрещення священик говорив: Устим Кармелюк і Устим Голоднюк померли за Україну, а цей Устим буде за неї жити і творити". А наступного дня отримав у соціальній мережі повідомлення: "Ми з дружиною познайомилися 20 лютого на Майдані. Вчора, в річницю цих жахливих подій, у нас народився син. Назвали Устимом – у пам'ять про вашого сина". Як прочитав, розплакався. Вразливим став по смерті сина.
5 
35413
Коментарі