Ексклюзиви
Вівторок, 20 травня 2014 10:01

"Вы такая молодая, интересная, не стоит вас лишать груди"

  Під час Дня губної помади, який у столичному онкологічному центрі провела Всеукраїнська громадська організація "Разом проти раку", візажист накладає макіяж одній із пацієнток
Під час Дня губної помади, який у столичному онкологічному центрі провела Всеукраїнська громадська організація "Разом проти раку", візажист накладає макіяж одній із пацієнток

– У вас ножницы есть? Я бы сама себе кусок вот здесь оттяпала. Мне так лучше будет, – каже до перукаря 82-річна киянка Євгенія Миколаївна.

Пальцями з сантиметровим доглянутим манікюром показує, скільки треба відрізати. Сидить в інвалідному візку перед дзеркалом пересувного перукарського столу в їдальні столичного онкологічного центру. На 2 год. їдальня лікарні стала салоном краси.

– Жінкам, яким через рак видалили молочну залозу, треба дати можливість відчути, що втративши одну грудь, вони не втратили своєї привабливості й жіночності. Для цього в США вигадали День губної помади на початку весни. В Україні ми його проводимо вдруге, – каже 58-річна Лариса Лопата, голова Всеукраїнської громадської організації жінок "Разом проти раку".

Троє перукарів-візажистів столичного навчального центру краси S&Group роблять жінкам макіяж і зачіски. Волосся не стрижуть. Євгенія Миколаївна наполегливо просить ножиць, бо вже 10 днів лежить у лікарні після видалення пухлини. Вважає, що за цей час її сиве каре втратило чітку форму. Але перукар має тільки фен, гребінці й лак. Фіксує ним пасмо, що жінка вимагає відрізати.

– Ой-ой-ой, это ж потом смывать краску надо будет. Не хочу, – відмовляється від макіяжу літня жінка в окулярах.

– Тоді давайте я. Ви – нє, а я хочу бути красівою, – 62-річна Людмила Олексіївна поперед неї швидко вмощується на вільний стілець. – Я цими красками ніколи не увлікалась, бо не способна до цього діла. Губки тільки в 32 роки почала підкрашувати. Красота должна бить єстєствєнна, – сміється. – Але, як каже моя сваха, природі надо помагать. От чого ви трошки раніше не прийшли? Чоловік мій був, но вже уїхав, – намагається жартувати.

Людмилу Олексіївну прооперували. Про рак грудей дізналася тиждень тому. В Україні такий діагноз кожну годину ставлять двом жінкам. Одна з них помирає. Врятованих було б 90%, а не 50, якби жінки щороку обстежувалися. Тоді пухлини виявляли би вчасно. До 36 років достатньо раз на рік прийти на обстеження, а старшим – зробити УЗД або мамографію.

– Давлєніє прихватило, серце. Думаю, піду хай зроблять кардіограму, а вони мене на УЗІ, – розповідає свою історію Людмила Олексіївна. – І там по голові цим діагнозом бахнули. Відрізали грудь, но я не сильно буду від цього страдати. Вона в мене небольшая, а купальніки зараз зі всякими штучками, прорвемся. Тільки пролітає в мене в цьому році дача, бо на сонці не можна, і більше 2 кіло не піднімати. Гладити (прасувати. – "Країна") не можна, бо руку напрягаєш. Чоловік буде мною заніматись. Раніше я його виходжувала три місяці після воспалєнія, а тепер його очередь. Мені сірєньовато-бордовату помаду, а ви якою хочете красити? – переключається на візажиста.

Просить, щоб не дуже яскраво фарбували. Перед тим як глянути в дзеркало, протирає окуляри полою халата.

– Абалдєть! Давайте ше причоску робіть.

Поряд чепурять 36-річну одеситку Світлану. Приїхала оперуватися до Києва, бо в її місті не пересаджують на місце вирізаної частини грудей м'язи зі спини.

– Врач сказал, вы такая молодая, интересная, не стоит вас лишать груди, – ділиться Світлана. – Вырезали мне на спине 15 сантиметров тела и приложили на место удаленной опухоли. Оно прирастёт, и у меня своя грудь будет, а не искуственная. Правда, на спине останется рубец, но его можна за­шлифовать. Страшно не это, а чтобы сын сам не остался, – на очі навертаються сльози. – Я разведена, сыну 4 года. Сейчас с мамой дома в Одессе.

Плаче. Візажист подає паперову серветку. Просить промокнути, а не терти обличчя, бо вже наклала тон.

– Зайдете до нас? – Лариса Лопата запрошує з коридору до імпровізованого салону краси змарнілу жінку, на вигляд за 40 років, із пакетом у руці.

– Нема часу, дєвочки. Я на перев'язку, чоловік чекає. Він мене машиною возить, а йому на роботу.

– А що там, стрижуть? Я б собі тут чуть якось, – гладить кінці посіченого й перепаленого фарбою волосся повна 40-річна чорнявка.

Заглядає в їдальню.

– Нема коли тобі зараз, – бере її за лікоть чоловік і веде повз відчинені навстіж двері їдальні-салону. – До доктора пішли, – мало не наказує, – після операції будеш стригтися.

Наводити красу погодились з півтора десятка жінок – кожна п'ята пацієнт­ка онкоцентру. Бо нині, кажуть, операційний день. Одні чекають, інші за них переживають. А дехто щойно прооперований.

– Прошу їх: ідіть, нафарбують, причешуть, трохи відволікає. Настрій кращий, надія з'являється, – розказує Лариса Лопата. – Як підкрасишся, то й походка міняється, вже й живіт хочеться втягнути. Тут же сірі коридори і три тижні в халаті. Здається, життя закінчилось, якщо попала в онкологію. Не хочуть ні з ким говорити. Але коли чують, що я пережила те саме, і вже 15 років після операції, починають іти на контакт.

Майстри починають збирати інструменти й фарби. До їдальні заносять 7-кілограмовий торт, зверху викладений свіжими фруктами та ягодами. Частуватимуть жінок. Столи позсовували в один довгий, розклали на них банани, виноград і соки. В кутку стоять пакунки з подарунками для кожної пацієнтки. У них, крім пачки чаю й цукерок, люстерко й помада. Їх вручатиме українська знаменитість. Торік, коли в онкоцентрі вперше проводили День губної помади, троянди й автографи на листівках жінкам роздавав танцюрист Влад Яма.

До їдальні вбігає медсестра. ­Просить майстрів зачекати. Одна з жінок лежить під крапельницею, але хоче прийти навести красу. Заходить, опираючись на ціпок. Каже, що звати її Любов. Киянка. У день операції їй виповнилося 58. У жінки на бровах татуаж, коротке масне волосся. Від зачіски відмовляється.

– Голова грязна, тут же після операції не можна митись. Душ є, але високий – я з паличкою не залізу. Може, дочка прийде, голову мені помиє. Рум'янами, помадкою може підсвіжіть, – просить візажиста.

У розчинені двері видно, як коридором в обидва боки час од часу провозять на "каталках" пацієнток. Під шию накриті синім одноразовим простирадлом. Очі заплющені, біля ніг лежить історія хвороби.

– Ми закриваємо двері в себе в палаті, щоб не бачити, як їх везуть, – каже Любов. – Больно, коли вони молоденькі, ну прямо дівчушки. Ужас. Ми хоть втішаємо себе тим, що наші груди свою функцію вже виконали. У мене двоє синів дорослих.

Жінок просять сідати за стіл. І нафарбованих, і тих, хто відмовився. За 10 хв. розріжуть торт і до їдальні з оберемком троянд ввійде зірковий співак української естради.

Просить не згадувати його імені. Каже: прийшов сюди не піаритися.

Жінки розливають сік у паперові стаканчики. Усміхаються своєму підфарбованому відображенню в настінному дзеркалі їдальні.

Після Києва Всеукраїнська громадськаорганізація"Разом проти раку" такі ж акції провела в Чернігові, Полтаві та Львові. У Сімферополі, до захоплення Криму росіянами, планували також.

Зараз ви читаєте новину «"Вы такая молодая, интересная, не стоит вас лишать груди"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 123
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода