"Вийшов сторож, зустрів знайомого. А ми тихенько висимо на драбині над їхніми головами"

Вода в підземеллі видає звук, подібний до голосів

Вчителька музики у школі розказувала, що під Львівським оперним театром тече річка. Подумав: "Оце побачити б ту Полтву". Знайшов в інтернеті старі фотографії. Ходив містом і шукав, як до неї підібратися.

Уперше спустився до Полтви з велосипедистами й туристами. Куди йти, не знали. Було очевидно, що річка тече під очисними спорудами. Спустилися туди. Заглибилися в колектор. Дивилися навсібіч: де течія, чи не піднімається рівень води. Знайшли спуск до річки в центрі міста. Перше враження про Полтву – там не смердить. Річка величезна – може знести.

Йшли за течією і запам'ятовували, де є люки. Вони вказували на входи ззовні. Побаченим ділилися в інтернеті.

 

З друзями вже пройшли всю Полтву. Спускалися сходами на глибину 40 метрів. Пройшли в колекторі ділянку, куди до нас ніхто не добирався. Цей момент був одним із найнебезпечніших. Могли натрапити на гази чи сильну течію. Іншим разом у колекторі почули голоси. Фахівці пояснили, що то вода вимиває стіни й видає такий звук. Щось подібне можна спостерігати в гірських річках. Але коли чуєш таке під землею, стає моторошно.

Полтву вивести на поверхню немає шансів. Місця, звідки вона колись збирала води, забудовані. Три століття тому над нею були болота, озера, парки, ліси, а зараз це мікрорайони й дороги. Але іншу – Зубру – вивести назовні реально. Вона тече біля спального району, а не через центр.

Львів розташований на вододілі. Центр – місце, де всі річки беруть початок. Завдання не в тому, щоб відновлювати Полтву, а в тому, щоб менше забруднювати її потічки. Вони потім перетворюються на ріки й течуть через пів континенту.

Мрію потрапити під львівську цитадель, там є величезні підземелля. Не пускають, бо це режимний об'єкт. Водоканал у штики сприймає дослідження підземних річок. Мовляв, це їхня територія, а я там якогось дива вештаюся. Ще й викладаю в інтернеті.

Два роки тому у сквері навпроти обласної ради зна­йшли бомбосховище. Його побудували німці ще за часів Другої світової. 65 років про нього ніхто не знав. Підземелля розташовані під горбом біля школи. Всі входи закриті бетонними люками, засипані ґрунтом, який поріс травою. Важко повірити, що там щось може бути. Але ми вирішили дослідити. Трохи покопали та знайшли.

Лазимо різними занедбаними місцинами, будівлями. Фотографуємо та порівнюємо, як вони змінилися. Часто маємо конфлікти з тамтешньою охороною. Якось у Новорічну ніч полізли на дах котельні. Думали, нікого немає, стали фотографуватися. Спускаємося драбиною, як виходить сторож покурити. Подумали, що викличе поліцію. Висимо на драбині тихенько, як миші, не рухаємося. Підійшов його знайомий із собакою. Поговорили й розійшлися. А ми весь час були над їхніми головами.

Біля Берегового на Закарпатті є золоті шахти. Спустились і думали: "Ура! Знайшли золото". Але його там немає. Шахта нерентабельна, бо багато породи доводиться промивати, щоб дістати з неї дорогоцінні уламки. Працівники туди не спускаються. Мають залишки породи з радянських часів, миють її.

Торік в інтернеті описали перші знайдені залишки літака "Юнкер 88". Хтось прокоментував, що їх треба в музеї показувати. Натрапили на "Хенкель 111", його пілоти вже були ідентифіковані. На місці знахідки поставили табличку, хто там загинув. Тоді я і вирішив, що буде музей, щоб зберегти ці деталі. Організували все з командою. У листопаді відкрили. Цілих літаків у нас немає, лише їхні уламки й історії.

 

Колекція поповнюється. Багато добровольців ящиками присилають деталі. Шукаємо й самі. Якщо літак упав у горах і лежить у хащах, то знайти важко. Але дерева в Карпатах час від часу вирубують. Так ми і знайшли перший.

На Івано-Франківщині є село Богрівка Солотвинської громади. Місцеві знають, що там колись упав літак. Щоб з'ясувати, де саме, пішли до найстарішої жінки в селі. Пів години розказувала про онуків та болячки, а наприкінці повідомила про місце падіння. Пішли до іншої – та сама історія. Але обидві вказали приблизно одну точку. Та їм по 85 років. Літак упав до їхнього народження.

Пошуки не дали результату. Хоча в селі по коморах бачили авіаційні деталі – гвинти, кріплення. Об'їхали гору й потрапили в інше село. У церкві кажуть: "Так-так, Миколин Іван там загинув – підірвався на бомбі". Видавалося легендою, бо, якщо літак падає, все вибухає. Але таки подалися за місцевими. Щойно вийшли з машини – детектор натрапив на алюміній. Витягли кілька деталей. Відмили. Ідентифікували корпус і капсулу від касетної бомби. Дослідили історію і виявили, що екіпаж скинув бомби, щоб судно стало легшим і змогло перелетіти гору. Уламки знайшли.

Є деталі американського літака "Бостон А-20", який збили бійці Української повстанської армії. Летів 1945 року – американці везли СРСР гуманітарну допомогу. Наші умудрилися збити його з кулемета. На борту були цінні документи, озброєння. Працівники НКВД хотіли все забрати. Та повстанці оточили місце падіння. Не пустили нікого, доки самі не винесли.

Спростували міф, що радянський пілот Дмитро Тарасов повторив подвиг Миколи Гастелло (радянський льотчик, під час Другої світової війни спрямував свій підбитий літак-бомбардувальник у механізовану колону німців. – Країна). В інтернеті пишуть, що 27 червня 1941 року полк Тарасова отримав завдання зупинити колону німецьких танків. Вилетіли на бомбардувальниках. Під час другого заходу літак Тарасова атакували німецькі винищувачі. Він загорівся. Пілот пішов на таран німецької колони. На місці його загибелі стоїть пам'ятник. Ми почали це досліджувати. Всі уламки літака виявили в болоті. Вони були цілі, без слідів вибуху чи горіння. Виходить, він просто впав поблизу німецької колони.

Маємо уламки, зібрані у 40 місцях падіння повітряних суден. Мрію знайти цілий чи хоча б половину літака.

До карантину їздили в Німеччину. Неподалік Берліна був чотириповерховий підземний завод, збудований за нацистів. Згодом його використовували як центральний командний пункт для країн Варшавського договору. Все було секретно. Про будівлю дізналися після розпаду Союзу. Приїхали. Навколо – паркан, на вході – бетонна плита. Ми її відсунули. На територію заїхали машиною. Потім в інтернеті прочитали, що це заборонено. Якби хтось побачив, то отримали б великий штраф.

×