За зйомки в "Території А" Андрій Миколайчук приніс палку ковбаси
Матері я наснилася ще до народження. Розповідала: "Стоїть дівчинка. "Чия ти? – спитала. – Твоя. – А як тебе звати?" Я знизала плечима. І мама почала називати імена. Коли сказала "Анжеліка", я кивнула головою.
Мені було близько року, коли батьки взяли з собою на роботу, бо не було з ким залишити. Поклали в студії на диван. Доки тато начитував новини, я мовчала. Коли почала говорити мати, я раптом сказала: мама. І це пішло в ефір. Вони переживали, що виженуть із роботи. Але керівництво поставилося з гумором: "Народився журналіст".
Зі студентських часів працювала на телебаченні. Хвостиком ходила за телевізійниками й дивилася на їхню роботу. Працювала в науковій редакції. Наповнення було хороше, але одяг, темпоритм, форма подання матеріалу не відповідали часу. І можливо, моєму темпераменту. Хотіла свою програму.
З поетом Олександром Бригинцем часто дискутували про популяризацію українського мистецтва. Думали, як допомогти йому посісти гідне місце. У нас були талановиті друзі, але про них ніхто не знав.
Почали видавати інформаційний бюлетень про мистецтво. Писали про найцікавіші події тижня і надсилали у ЗМІ. Якось режисерка Ніна Рудік сказала: "Ну так же ж гарно пишете, треба телевізійні випуски робити. Уяви, скільки людей побачить". Це підігрівало бажання створити свою програму. І ми зробили.
Пів року виходив мистецький канал "Територія А". Це був інформаційний дайджест. Двоє мультяшних героїв –моїх співведучих – іронічно коментували події в культурній сфері. Часто робили сюжети про виставки. Рейтинги мали низькі, тому вирішили влаштувати мистецький аукціон. Художники почали виставляти роботи. Це викликало інтерес.
МУЗИКАНТИ ПРИНОСИЛИ ВІДЕО: "ПОКАЖЕТЕ НАШ КЛІП?" Давали в ефір шматок. Музичних кліпів накопичилося море. Зрозуміли: якщо не вилучимо музики в окрему програму, вона з'їсть увесь ефір. Так зробили хіт-парад.
Тоді кліпи ще не були популярні в Україні. Крутим вважалося концертне відео. Всі прагнули стояти на великій сцені і співати в мікрофон. Заради цього артисти виступали й безкоштовно.
На пошук ведучого хіт-параду витратили купу часу, але не знайшли. Я не хотіла за це братися, бо вважала себе занадто розумною для цього. Але таки включилися моя грайливість і бажання пізнавати нове.
Деколи артисти ображалися. Був такий співак Андрій Підлужний із гуртом "Нічлава" з Тернополя. Красунчик, який ніяк не міг прижитися в Києві. Співпрацював із різними продюсерами. Якось із черговим приніс відео. В ефірі я сказала: "Андрій міняє продюсерів, як рукавички". Він потім дзвонив і сварився.
За два тижні після старту хіт-параду артисти почали приносити кліпи. Просилися, вели переговори, на яких умовах можна потрапити в ефір. Брали всіх. Грошей нам не платили. Їх тоді ні в кого й не було.
Програма почала розростатися. З топ-5 перейшли на топ-20.
Нам усім подобалася "Піккардійська терція". Пропонували безкоштовно зняти їм кліп. Вмовляли і Тараса Петриненка. Подарували сертифікат на повне технічне забезпечення зйомок. Але він не прийшов.
Я любила "Братів Гадюкіних", Сестричку Віку (львівська співачка, справжнє ім'я – Віка Врадій. Живе у США. – Країна). Гадюкіни досі називають мене "мала".
"Територія А" стала рупором нової музики. Це був злам формату. Традиційна українська естрада не задовольняла молодь, тому слухали іноземну. У нас і зараз мало протестних пісень. А вони потрібні, щоб негатив викинути на концертах. Чому популярна alyona alyona? Бо не така, як усі. Ламає стереотипи й не комплексує. Дає поштовх бути вільними людям, які соромилися себе.
У нас не було цензури. Коли зараз говорять, що всі знімаються в кліпах майже голі, кажу: "Ви не бачили тодішніх". Були відверті. Передивлялася хіт-паради й інколи була шокована: "Невже ми таке показували дітям?"
Музикою в 1990-ті не можна було заробити. Артисти виступали в барах, де збиралися якісь люди на "стрілки". Якось ми в клубі знімали новорічний концерт. Тарас Петриненко сказав, що не приїде: "Я не співатиму там, де їдять".
Приходили "наворочені" артисти, які співали шансон. Один такий підійшов, постукав мене по плечу: "Девочка, ты не знаешь, где тут найти Рудницкую?" "Ні", – відповіла. Він до охоронника, а той: "Ви щойно з нею говорили". Знайшов мене потім: "Я думал, девушка 2 метра ростом, расфуфыренная, а тут…" Я ходила в майці та джинсах – нормальний робочий вигляд.
Якось прийшов Андрій Миколайчук і сказав, що вирішив більше не бути підпільним Кіндратом, який втопився. Зняв кліп на ліричну пісню "Вереснева ніч", хотів, щоб ми взяли у хіт-парад. Ми записали з ним інтерв'ю про зміну іміджу. Він говорив серйозно, але для всіх це звучало, як анекдот. Після інтерв'ю попросив вийти з ним. Коли провела до ліфта, простягнув пакет – хабар за те, що запросила на популярну передачу. Відкрила, а там – палка ковбаси. Ржу, бо я вегетаріанка, м'яса не їм. "Ти не вгадав", – сказала і віддала йому.
Були артисти, які влаштовували істерики: "Мій кліп кращий, а ви не так показуєте, не те говорите". Часто між собою конкурували – кому більше листів надіслали. Приходили в офіс, складали їх на купи й порівнювали.
"Територія А" робила хіт-паради заради глядачів. Ми не гралися з артистами, хоч вони й ображалися. Наприклад, вважалося, що Софія Ротару має бути тільки на першому місці. Пояснювала, що йдеться не про статус і авторитет, а про конкретну пісню чи кліп. Треба було вмовляти, бо амбіції перевищували все. Таїсія Повалій і Ірина Білик – це був просто жах: у кого більше кліпів, у кого дорожчий костюм, хто останній виступатиме на концерті. Конкурували Олександр Пономарьов із Юрком Юрченком, Юрченко з Ель Кравчуком, Ель Кравчук із Пономарьовим.
Програма виходила п'ять років. Її закриття стало початком гібридної війни й серйозним ударом по українській інформаційній машині. Ми були популярні, бажані скрізь, куди приїжджали з концертами. Довкола "Території" організувався всеукраїнський фан-клуб, який міг стати потужною молодіжною організацією. На каналі ICTV сказали, що нас забагато. Замість трьох ефірів залишили два. Наш фан-клуб зібрав по Україні 100 тисяч підписів з вимогою повернути ефір. На деякий час так і зробили. Але потім канал купили інші люди. Заявили, що ми маємо платити за ефір. Озвучили захмарну суму.
2005-го "Територія А" повернулася на Перший канал, на якому була тільки традиційна естрада. Ми привели з собою модну музику – "Океан Ельзи", "Другу ріку", ВВ.
"Територія А" була виключно хіт-парадом українських артистів. Але отримували безліч пропозицій від російських компаній, які хотіли зайти зі своїми грошима. Треба було мати гідність і принципи, щоб, дивлячись на валізу з грошима, від неї відмовитися. Пишалася, що казала росіянам: ні. Гроші мала б відпрацьовувати. Без них я ні від кого не залежала.
Моїм співведучим Всеукраїнського телефестивалю танцювальної музики "Територія ДАНС" був Кузьма Скрябін. Вмовила його, бо був комунікабельним і харизматичним. Гурт "Скрябін" теж починав із "Території А". Стимулювали їх переїхати до Києва. Бо складно було лишатися на плаву, живучи в Новояворівську.
З 2000-го по 2004 рік я не мала доступу до ефірів. Роботи на телебаченні отримати не могла. Почала сольну музичну кар'єру. Виступала здебільшого за кордоном. Один із контрактів підписала з російським рекордінгом. Вони видали мій альбом. Потім захворіла. Ще погано стояла на ногах, але поїхала й відпрацювала контракт – виступила на відбірковому турі Євробачення від Росії.
Працювала в Україні, Росії, Білорусі, Литві, Латвії, Естонії, Угорщині. Росія – це величезний ринок, там усе відлагоджено. Артист почувається маленьким механізмом у великій машині. Побувала чи не на всіх російських ток-шоу. Новини і скандали там вигадували без мене. Обурювалася: зі мною цього ніхто не узгоджував. "А повинні?" – відповідали. Зрозуміла, це не для мене.
Мій альбом вийшов у Росії, коли я була прикута до ліжка. Запланували презентацію в клубі, запросили гостей. Виступали російські зірки. Казали: "Скоро, скоро вы ее увидите". Після цього у пресі писали, що такого нахабства – не приїхати на презентацію власного альбому – не дозволяла собі навіть Пугачова.
Пів року хвороби – це був час постійного нестерпного болю. Якось лежала, дивилася на стелю і почала подумки малювати орнамент. Перенесла його на папір. Із цього моменту почалося одужання. Малювати лежачи було важко, мати дала голку й нитки. Боліти не перестало. Але були інші відчуття, бо прокидалася не від нестерпного болю, а тому що хотілося малювати.
Найважче було, коли лікар сказав, що буду прикутою до візка. Мати провела його, довго не поверталася. Коли зайшла, сказала: "Ми більше не пустимо тих, хто не вірить у твоє одужання". Заново вчилася ходити.
Друзі презентували мій альбом без мене, зробили кліп на пісню. Так хотіли порадувати на день народження. Приїхав Олександр Бригинець підтримати. А я розплакалася. Мене по суті викреслили з життя. Виявилося, що про мене можна зробити без мене. Треба було знайти внутрішню опору. Оцей розмальований мною світ, вигаданий і новий, нею став.
Думала, на першій виставці люди хвалять роботи, щоб підтримати. Та якось жінка запропонувала 800 доларів за маленьку вишивку. Але я своїх робіт не продаю.
Почала їздити на Донбас після того, як поблизу Луганська 2014-го загинув дядько Олег Михайлов, 46 років. Був у розвідгрупі "Айдару", його поранили в ноги. Треба було відступати, але він залишився прикрити побратимів. Врятував 11 людей. Відстрілювався, скільки міг. А потім ближче підпустив сепаратистів і підірвав себе разом із ними.
Перший концерт був у Щасті, де воював дядько. Мене завели в кубрик, де він жив. Побачила ліжко, підписане його позивним – "Серапатист". Його побратими раптом почали кричати: "Тут не місце жінкам. Їдь звідси". Подумали, що вирішила помститися за дядька і приїхала воювати. Коли дізналися, що це не так, зітхнули полегшено. Виконувала тоді пісню "Я у тебе є, а тебе нема" і плакала. Цю пісню після того співала лише раз. Не можу ні виконувати її, ні слухати.
3 
1
Коментарі