"Відчуття, ніби мене відштовхнули на чотирнадцять років назад і все потрібно починати заново"

Щомісяця з лікарні надсилають запрошення й чекають на візит

Із Тоні познайомилися в Києві три роки тому. Раніше він працював у багатьох країнах. Коли вперше їхав в Україну, думав, що це нерозвинена країна. Тепер усім розповідає, як там класно.

Думала про переїзд у Британію, але не могла покинути роботу. Початок повномасштабної війни змусив приймати рішення миттєво задля безпеки дитини. 25 лютого ми вирушили в дорогу. До кордону з Польщею їхали три доби. Іноді люди засинали за кермом. Мені теж було важко стільки часу без сну. Коли стояли в заторах, я на хвилин десять відключалася, але просила сина будити, щойно інші машини рушали. У Польщі нас зустрів Тоні та замінив мене за кермом.

 

У Британію ми виїхали за сімейною схемою, що не передбачає бенефітів для українців. Інша схема для отримання візи – спонсорська. Це коли громадяни Британії можуть поселити в себе вдома українців. Проте я отримувала виплати на дитину, це 85 фунтів на місяць (майже 4 тисячі гривень. – Країна). Якщо в людини зарплата менш як 20 тисяч фунтів на рік або вона тимчасово безробітна, може податися на програму універсальних виплат. У такому разі жінка з дитиною може отримувати 800 фунтів на місяць. Зарплата мого чоловіка вища, а там рахують сумарний дохід на сім'ю.

Спочатку переживала щодо стосунків сина з однолітками. Але знайомі, які мають досвід життя за кордоном із дітьми, казали: "Не переживай за сина, переживай за себе. Діти швидко адаптуються". Так і сталося. В Івана рівень англійської був приблизно такий, як у всіх українських дітей його віку, я розуміла, що цього недостатньо. Але нові однокласники його нормально прийняли – й у нього з'явилися друзі. Почав швидко схоплювати нове.

Щоб влаштувати дитину у школу, потрібно написати запит до місцевої ради, підтвердити всі документи і прописку. Потім заповнити анкету, вказати вік дитини і три школи, які хотіли б відвідувати. Я обирала заклади за рейтингом і щоб були недалеко від дому. За тиждень прийшов лист, що сина зарахували. Харчування платне, але недороге. За 2,2 фунта на день пропонують різноманітний раціон.

Навчальний заклад повністю бере на себе освітній процес. Коли син приходив зі школи в Україні, то треба було сидіти з ним і ще дещо пояснювати, виконуючи домашнє завдання. Часто на це в батьків немає ні часу, ні сил. А в Британії, якщо вчителі бачать, що дитина не засвоює матеріалу, проводять додаткові заняття. Тому щодо уроків я не переживала.

Для мене у пріоритеті був пошук роботи. Із першого дня почала відправляти резюме. В Україні працювала в комерції медіа й маркетингу, але в Британії ринок інший. Та я не зупинялася, шукала роботу в медіа, на телебаченні. Було відчуття, ніби мене відштовхнули на 14 років назад і все потрібно починати заново. В Україні я отримала освіту, розвивалася, щось планувала, купувала нерухоме майно, була впевненість у майбутньому. І в один день усе було зруйновано.

Врешті-решт я знайшла роботу в банку. Можна сказати, що це була перша серйозна співбесіда в моєму житті. Завдяки чоловіку в мене немає проблем з англійською. Взяли на посаду секретаря, запропонували добру зарплату й хороші умови страхування.

Лондон – це місто можливостей, де тільки ліниві не можуть знайти роботу. Існує багато сайтів та агенцій із працевлаштування. Якщо рівень англійської низький, є безліч можливостей вчити мову. Для українців є безкоштовні курси. Також місцеві ради організовують зустрічі та тренінги для людей з України.

Кажуть, в Англії страшенна бюрократія, але насправді варто лише дотримуватися процесів. Потрібно заповнити купу анкет, щоб отримати резиденцію, для відкриття банківського рахунку і в системі охорони здоров'я. Але я все це зробила онлайн. Просто й легко. Згодом допомагала іншим українцям, які не знали мови.

Щодо продуктів і комунальних послуг, Британія дорога. Недешево відвідувати паби чи ресторани. Ціни на оренду житла залежать від району. Ми жили в передмісті Лондона. Двокімнатну квартиру вина­ймали за 1,5 тисячі фунтів. Реально орендувати житло за 1000–1200 фунтів. Помешкання здають порожнім, без меблів. Але багато речей можна придбати за копійки чи взяти безкоштовно.

Медицина в Англії – це окрема тема. Майже нереально потрапити до вузького спеціаліста. Найближчий запис може бути за вісім місяців. Я хотіла записатися до стоматолога, але мені сказали, що найближчий час – через пів року. Добре, що в мене був не гострий зубний біль.

У британців зовсім інше ставлення до здоров'я та ліків. В аптечці чоловіка тільки нурофен, парацетамол і таблетки від тиску, а в мене в Україні був величезний бокс. Замість медикаментів англійці обирають дієту і здоровий спосіб життя. Натомість українці скаржаться, що в дитини температура 40, вони приїжджають у лікарню в Англії, а до них виходить лікар і каже, що це нормальна реакція організму й температуру не треба збивати.

Познайомилася з українкою, яка приїхала в Англію з матір'ю похилого віку. Розповіла, що для матері медицина – супер. Раз на місяць люди похилого віку проходять медичні обстеження і роблять аналізи, навіть на рівень вітамінів. В Україні це коштує дорого, а в Англії державна медицина – безкоштовна. Щомісяця з лікарні надсилають запрошення й чекають на візит.

Британія – це бізнес, тут усе чітко, без натяків. Якщо ти працюєш, тебе цінують. Платять те, що ти заробив, і не треба нічого доводити. Для англійців пунктуальність – це все. Недарма Біґ-Бен – символ Лондона. Якщо домовляєшся про зустріч о третій, то так і буде. Чоловік часто запитує, о котрій годині я хочу, щоб вечеря була готова? Відповідаю, що десь о восьмій. І рівно о восьмій стіл накритий. Так усе працює.

Англійці досить прямі. Можуть здаватися суворими, але насправді завжди готові прийти на допомогу. Всі підтримують Україну й вірять у перемогу. Один наш друг навчився співати "Ой у лузі червона калина". Інший намалював картину з понівеченим будинком на Оболоні. Мій чоловік також справжній бандерівець. Він не знає української, але слово "паляниця" вимовляє краще за москалів. Після перемоги насамперед поїдемо сім'єю в Україну. Це мрія не лише моя, але й чоловіка. Він хотів їхати до Києва навіть на це Різдво.

У середині липня ми переїхали в Іспанію. Чоловік отримав вигідну пропозицію щодо роботи на Гібралтарі, а оскільки має нерухоме майно в Іспанії, то винаймати житло не потрібно. Щодо переїзду я спочатку засмутилася, бо життя змінилося знову. Але Іспанія – це море, сонце, тепло та смачна їжа.

В Іспанії все повільно. Іспанці живуть у режимі "маньяна", тобто в них усе завтра. Тому щось вирішити складно. Менш ніж за місяць в Англії я отримала резиденцію, оформила всі банківські рахунки та влаштувала дитину у школу. А в Іспанії ці ж справи зайняли понад три місяці. Крім того, якщо в Англії все можна зробити онлайн, то тут треба всюди їздити.

Чоловік працює на Гібралтарі, я теж шукаю роботу там. По-перше, це заморська територія Британії й там усі спілкуються англійською. Тоні жартує, що англійців на Гібралтарі більше, ніж у Лондоні. По-друге, через 12 років роботи на Гібралтарі людина може отримувати пенсію. По-третє, класно працювати й отримувати зарплату на Гібралтарі, а жити в Іспанії, де дешеві оренда житла, комунальні послуги, їжа й розваги. До речі, на Гібралтарі нині всього 35 українців. Це ті люди, які раніше працювали в Україні в компанії з гібралтарським корінням. Коли почалася повномасштабна війна, переїхали – й компанія надала їм робочі місця.

Вивчаю іспанську з поваги до країни, де живу. Якщо знаєш англійську, то це вже тисяча слів іспанської. Крім того, для спілкування потрібно володіти іспанською, адже англійську тут знають не всі, особливо старші. Соромно під час вирішення елементарних питань показувати на перекладач у телефоні.

Без машини в Іспанії взагалі нічого не зробиш. Громадський транспорт тут слабко розвинений, графік незрозумілий. Тому потрібно купувати машину чи приїжджати на своїй. Для українців зробили безкоштовне розмитнення. Коли в нас одна машина зламалася, мені доводилося прокидатися рано, відвозити Тоні на роботу, потім повертатися додому й везти сина у школу. І після обіду проїжджати такий самий маршрут – тільки спершу забирати сина, а потім чоловіка.

Сина розподілили у школу в горах. Це недалеко від нас – 20 хвилин машиною. Програма з математики відстає від української: син у шостому класі, й тепер вони вивчають дії у стовпчик. Навчання іспанською, тому Іван уже знає мову краще за мене. Дітям заборонено брати телефони у школу. Як і в Британії, батькам не можна заходити на територію навчального закладу. Учитель чекає на дітей біля воріт школи. Після уроків виходить із класом і кожного учня віддає батькам.

Якщо порівняти ціни, то в Іспанії практично все дешевше, ніж в Україні. Це стосується і продуктів, і ліків. Країна з теплим кліматом – і за опалення платити не потрібно. Проте й середня зарплата тут невисока – 1,5 тисячі євро. Щоб винайняти житло, орендодавці повинні бачити ваш трудовий договір і те, що маєте дохід. Квартиру можна знайти і за 400 євро, тоді як на Гібралтарі мінімальна вартість оренди помешкання – 1200 євро.

Іспанія обіцяла надавати допомогу українцям, які втекли від війни. Виплати мали становити 400 євро на дорослого і 100 євро на дитину впродовж пів року. Але поки що цю допомогу заморозили. Хоча з боку людей я всюди відчуваю підтримку.

×