Верхній одяг обов'язково підв'язували поясом. Без нього наряд вважався непристойним

Панталони на території України з'явилися у XVIII столітті

У ХVII столітті центром європейської моди стає Франція. Тренди звідти проникають в українські міста. Виникає традиція змінювати одяг частіше, ніж він зношується. Селяни ж консервували середньовічні його елементи.

На вбрання Центрального Лівобережжя вплинуло козацтво. Вони часто носили святковий трофейний одяг. Привозили його з походів на турків. Брали і готові речі, і тканини. Шили пишні жупани, делії – каптани з хутром, кунтуші – яскраво розшиті накидки нижче коліна.

Козак, який хотів виглядати пишно, надягав сорочку зі штаньми, жупан, кунтуш, а зверху ще плащ. Ця багатошаровість цінувалася на Сході, була ознакою знатності. Але в Туреччині існували правила: кому що можна одягати. Козаки ж почували себе вільно в цьому. Хоча у ХV–ХVІ століттях вони одягались бідно. Могли мати штани й жупан на голе тіло. Сорочка була не в усіх.

Про вплив ісламського Сходу на одяг свідчить прямий крій. Він давав козакам змогу легко піднімати руку в жупані. Рукави – подовжені, в лікті – вільні. Застібки – у вигляді вузликів і петель. Верхній одяг обов'язково підв'язували поясом. Без нього наряд вважався непристойним.

 

Жіночий костюм Середнього Подніпров'я у часи козаків не має східних елементів. Була стара традиція прямої сорочки. Поверх неї одягали плахту. Головний убір – очіпок і намітка, тобто дов­га тканина, якою обгортали голову.

Жіночі східні костюми відрізнялись від європейських наявністю штанів. Це, скоріше, данина традиції костюма кочівників. Найімовірніше, жінки їздили верхи. Крім того, жінка без штанів – більш вразлива для чоловіка. Йдеться про сексуальне насильство і можливість необережно показати свої принади. Мусульманки прикривали штани верхнім вільним одягом.

Перше спіднє у вигляді панталонів в українських містах з'явилось у XVIII столітті. У селах його почали носити значно пізніше, коли одяг з'явився у крамницях.

До 1960-х сільські жінки не носили спіднього. Під час місячних сиділи вдома. Вважалося, що спіднє спричиняє застої. Було нормальним, коли всі близькі знали, у якому фізіологічному стані жінка. Якщо у дівчинки почалися менструації – її можна видавати заміж. Все село знало, вагітна господиня чи ні.

Замовляти готовий одяг почали у ХІХ столітті, як і в Європі. Тоді завели метричну систему. Кравці зробили сантиметрову стрічку. Стали знімати мірки. Французькі кравці приїжджали до Росії й України заробляти. Частина місцевих умільців працювали, як деякі українські дизайнери зараз. Купують нові колекції в італійських бутіках, розпорюють, роблять точні викрійки і пристосовують до нас.

Перебільшуємо значення і кількість вишивки у традиційному народному костюмі. У повсякденному одязі селян її майже не було. У 1920–1930 роках почали культивувати яскраву вишивку під впливом стилю модерн.

З'явились нові барвники, кольорові нитки стали доступними. Це пов'язано з тим, що після жовтневого перевороту виникла ідея відмовитись від моди як буржуазного явища. Постало питання: що носити? Повернулись до народного крою.

З 1900 років українська міська мода є європейською. Нагадує французьку – стриману й консервативну, без епатажних форм. Переважає індивідуальне пошиття, бо не вистачає фабрик із виготовлення готового одягу. У Києві їх було три. Під час Другої світової війни дві з них згоріли. Після цього стали відкривати профтехшколи, де вчили шити.

×