"Усвідомив, що це реальна війна, коли один магазин розбомбили"

У бізнесі головне – бажання та ідея

Із дитинства знав, що мій бізнес буде пов'язаний із тваринами. Коли вдома з'явився перший собака породи різеншнауцер, із батьком зробили із солдатського ременя нашийник. Купити готовий не могли, бо в Чернігові не було зоомагазинів. Коли вийшов вигуляти пса, друзі почали розпитувати, де взяв такий нашийник. Зробив і подарував їм подібні. Тоді й виникла ідея власної справи. У 18 років почав виготовляти і продавати нашийники на базарі. На початку все робив сам. Згодом орендував двокімнатну квартиру. У одній кімнаті був склад, у другій – виробництво. На кухні – мій кабінет директора. Найняв робітників, які шили нашийники й повідці, та працівника складу й реалізатора на базар.

Почав бізнес із 10 доларів. Відкладав гроші, які дарували на день народження, здачу з магазинів. Головне – бажання та ідея. Якщо гориш справою, то гроші – другорядне. Люди, які кажуть: я не можу відкрити бізнес, бо не маю стартового капіталу, ніколи його не відкриють. У 1990-х бізнес кардинально відрізнявся від сучасного. Не було інтернету, комп'ютерів. Дзвонити ходили на переговорний пункт на Головпоштамті. Перший логотип компанії зробив власноруч. Сфотографував свого собаку.

 

Після першого курсу перестав ходити в університет. Про це ніколи не шкодував. Розумів, що багато викладачів розбирається у практичних питаннях набагато гірше за мене. Наприклад, на банківській справі розповідали, як заповнювати платіжку. А я вже знав, що це робиться по-іншому. На парах було просто нецікаво. В інститут ходив тільки здавати сесії. Знання з бізнесу здобував у реальному житті: читав книжки, розбирався в усьому самостійно. Батьки скептично поставилися до рішення виготовляти товари для тварин. Говорили, що цим сім'ї не прогодую. Але мені вистачило сміливості піти своїм шляхом. Через пару років запропонував батькові працювати разом. Він погодився. Хоча на той час був співвласником кооперативу, що виготовляв риболовну волосінь.

Перші 15 років компанія не користувалася кредитами, додатковими ресурсами. Розвивалися за рахунок власних. Виготовляли нашийники, повідці, намордники для собак. На початку 2000-х додали наповнювачі для котячих туалетів, лежанки, хатинки для тварин. 2006-го потрапив на виставку Inter Zoo в Німеччині, найбільшу в цій індустрії. Зрозумів, що років на 20 відстаємо, треба щось змінювати. Вирішив, що в наступній обов'язково братиму участь. Підготувалися, зробили стенд. Отримали 150 візиток від потенційних клієнтів. Але, на жаль, спрацювала мізерна їх кількість. Почав розбиратись, у чому проблема. Тоді до рук потрапила книга Джима Коллінза "Від хорошого до величного". Головна думка: треба займатися тим, що робиш краще за всіх. На той час торгували продукцією вітчизняних та європейських виробників, відкривали роздрібні магазини. Хапалися за все, що стосувалося теми тварин. Почав аналізувати і зрозумів, що продукція власного виробництва дає найкращий результат. Відмовилися від усього зайвого. Це був 2008-й, обіг одразу впав відсотків на 40. Почали розвивати стратегію innovation only. Усі наші продукти були інноваційними. Використовували нові матеріали, технології. За декілька років компанія вийшла на інший рівень.

Не вірив, що у ХХІ столітті може початися повномасштабна війна. Тому компанія не була до цього готова – усі ресурси були вкладені в нове обладнання, проєкти, залишки на складі. 24 лютого зранку зателефонувала старша донька зі Сполучених Штатів. Сказала, що в новинах показують про напад Росії на Україну, обстріли міст.

У Чернігові о четвертій ранку було чути вибухи й постріли, почалися пожежі. Робота компанії була повністю паралізована, бо всі наші чотири виробництва і склади розміщувалися в обласному центрі. Працівників попросили не виходити на роботу. Створили групи в месенджерах, щоб допомагати з пошуком їжі, медикаментів, евакуацією.

Із дружиною, 9-місячною донькою, собакою, двома котами перебралися в підвал на території виробництва. Також із нами лишилися двоє працівників. Спали на дерев'яних піддонах, лежанках для тварин. У Чернігові маємо мережу зоомагазинів. Щодня відкривали один із них. Фасували корм у пакети і роздавали безкоштовно власникам собак, котів. Люди дякували.

Усвідомив, що це реальна війна, коли один із магазинів розбомбили. За день до цього ми там працювали. Поїхав рятувати звідти тварин і побачив, як наші воїни збили російський літак. Із нього катапультувався льотчик. Було страшно.

Скористалися допомогою держави під час релокації. Частину виробництва, готової продукції вивезли в Івано-Франківськ і Хмельницький. Вантажили під обстрілами. Потім росіяни підірвали міст через Десну, виїхати стало нереально. Завдяки продукції, яку встигли вивезти, почали відновлювати роботу компанії. Зокрема, врятували експортні замовлення. Перше замовлення по Україні відвантажили 29 березня – це як другий день народження компанії. Тоді всі повірили, що бізнес можна відродити.

Коли пізніше почали розробляти план релокації всіх виробництв, що залишились у Чернігові, зіткнулися зі спротивом працівників. Закінчилися активні бойові дії, люди не хотіли їхати з міста. Зрозумів, що для пошуку нових працівників та їх навчання знадобиться три-чотири місяці. А часу немає. Тому вирішив, що компанія повернеться в Чернігів.

Величезна проблема – зруйновані комунікації. 40 відсотків міста постраждало від ворожих обстрілів і бомбардувань. Не було електрики й води. Свої генератори ми віддали в лікарні. Змогли запустити виробництво наприкінці квітня. Працюють 400 людей із 600. Частина виїхала за кордон. Ті, хто можуть долучатися онлайн, виконують роботу віддалено. У Чернігові не працюють дитсадки. Працівники, в яких маленькі діти, не можуть через це вийти на роботу.

Частина колег опинилася в окупації в селах. У багатьох тяжкі психологічні травми, їм важко почати працювати знову. Створили службу психологічної допомоги, щоб допомогти вирватись із цього стану. Щодня ситуація покращується. У квітні вийшли на роботу 80 осіб, у травні – 200. Нині – вже 400. 15 людей пішли воювати. Допомагаємо їм, продовжуємо платити зарплату. Перераховуємо гроші на армію. Надали 200 переносок зооволонтерам. Вони вивозили тварин із Чернігівської, Київської та Харківської областей. У рамках соціального проєкту Pets Patrol надали понад 20 тисяч кілограмів корму, 8 тисяч ветпрепаратів.

Війна перекреслила всі плани. Багато речей віді­йшло на другий план. Головне – відродити компанію, забезпечити робочі місця. Саме підприємці можуть тепер витягти людей зі скрутної ситуації. Переходили на 2-відсотковий податок, попрацювали місяць і зрозуміли, що це не дає ніяких пільг, а роботу ускладнює. Нині експортерам важко виживати, адже держава надає пільги лише імпортерам. Ми змушені комплектуючі купувати по курсу 35, а продавати продукцію по 29. Це ламає бізнес-модель. Потрібні також доступні кредити, адже обігових коштів не вистачає.

Один із наших офісів був у Росії. З першого дня війни припинили туди постачання і його роботу, займаємося ліквідацією. Головна місія будь-якого підприємця – відродити компанію не тільки заради своїх амбіцій, колективу. А насамперед, щоб підтримати економіку України. Війна рано чи пізно закінчиться, і доля держави залежатиме від того, наскільки сильною буде економіка.

До війни випускали за рік понад 100 новинок. Команда з 10 осіб займається розробкою продукції. Процес проходить багато етапів – від ідеї, створення прототипу, тестування до масового виробництва. Як правило, лише дві з 10 ідей стають кінцевим продуктом. Наприклад, створили найміцніший повідець і нашийник у світі. Даємо пожиттєву гарантію. Якось один працівник запропонував: "Давайте напишемо листа в NASA, щоб дозволили використовувати їхній логотип. Люди ходять у таких футболках". Посміялися, але листа написали. Нам відповіли, попросили прислати продукцію. Вона їм сподобалася, дозволили безкоштовно використовувати логотип. Через пів року зв'язався директор офіційного сайту американської космічної агенції. Сказав, що в його собаки наш нашийник. Запропонував продавати продукцію на їхньому сайті.

Коли продукт стає популярним, його швидко копіюють. За нами стежить багато китайських компаній. На жаль, патенти не завжди захищають. Єдиний вихід – рухатися швидше за інших, створювати більше інноваційних продуктів.

Патент на наш тренувальний набір кілець для собак PULLER коштує мільйон доларів, за експертною оцінкою. Якби запропонували його продати, не погодився б. За 10 років випустили десь 2,7 мільйона комплектів. Створити цей продукт допоміг товариш і кінолог Сергій Шкот. Якось приніс гумові колеса від дитячого велосипеда. Переконував, що собаки шаленіють від такої простої іграшки. Я взяв колеса на один вечір, щоб позайматись із собакою батьків. На той час він був не дуже слухняним. Пес покірно бігав за кільцями, проявляв неабиякий інтерес до них. Унікальність набору кілець у тому, що створюють новий рівень взаємодії між людиною і собакою. Допомагають управляти увагою улюбленця.

Моя собака Лілу має три професії. Охороняє територію виробництва в будні дні. Друга професія – модель. Коли були виставки в Україні, Лілу демонструвала продукцію. Нині тестує нові розробки. Третя – каністерапевт. Працює з дітьми-аутистами та хворими на ДЦП. У Чернігові є центр "Відродження", куди приїжджають діти з усієї України. Лілу з ними займається. Медики центру говорять, що собача терапія дає найкращі результати в реабілітації. Під час війни Лілу врятувала життя охоронцю на виробництві. Збила його з ніг і повалила на землю, коли поруч розірвався снаряд. Уламок від нього прилетів саме в те місце, де стояв чоловік.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×