Коли Василь Рябко востаннє
Відпочивав. Два тижні тому. Їздили в зону АТО – Старобільськ, Сватове, Щастя. Три дні – три концерти. Гастролі часто втомлюють, а ці поїздки дають відпочинок. Повністю змінюєш ритм життя. У нашого водія Гєни щось із серцем було, викликав "швидку". А завдяки поїздці в АТО за два дні вилікувався. Цього разу співали для місцевих. У Харкові зробити концерт з безкоштовним входом і без реклами – дві тисячі людей не прийдуть. А там достатньо сказати, що в будинку культури виступатимуть – і аншлаг. Вони скучили за культурою. Хоча спочатку, коли починали їздити, люди не ходили взагалі. Сиділи по домівках і чекали, що їх прийдуть вирізати. Ще більше емоцій, коли буваємо на передку. Чуєш: з ранку є кілька поранених чи загиблих. Питаєш, чи потрібно виступати. Кажуть: "Грайте. Таке у нас щодня".
Випивав. Позавчора з другом. Спочатку був волонтерський концерт для "Сестер милосердя" (благодійний фонд. – Країна). Там зовсім не пив. А потім поїхав у гості. Саша 2004 року був завгоспом наметового містечка на Майдані в Харкові. З того часу дружимо. Він – трудяга і, на відміну від мене, вміє працювати руками. Мій улюблений напій – текіла. Це дуже весело. Віскі та коньяк – під бесіду. Цього разу пили "Зубровку" – Сашко захотів. За 3 години подужали більш як 700 грамів. І роз'їхалися на таксі по домівках.
![Василь РЯБКО, 41 рік, музикант Мати – домогосподарка, батько – військовий. “Сім’я моталася по всій країні. Двоє дітей навіть у Монголії народилися. Ще один брат – у Саратові, а ми з сестрою – в Харкові”. Закінчив училище культури за спеціальністю “керівник оркестру народних інструментів” і факультет культурології Харківської академії культури. “15-річним мене взяли у весільно-ресторанний бізнес – співав “Белые розы” і грав на гітарі. В колективах завжди був наймолодший. Тому погремуха була Мауглі. Їздили заробляти на моря. І так – до 35 років. Уже збиралися на теплоході по круїзах мотатися, але вирішив, що треба зав’язувати. Коли робота не приносить задоволення, то навіть заради грошей нею не треба займатися. Коли одружився – кинув комерцію і повністю пішов на вільні хліби”. Має бізнес – дає в оренду музичне обладнання. Співвласник студії звукозапису. Координатор Євромайдану в Харкові. Волонтер групи “Сила допомоги”. Один із засновників і фронтмен гурту “Папа Карло” (виступає на сцені з 1992 року. – Країна). Гурт дав понад 150 концертів у зоні АТО. У шлюбі вдруге. Дружина Марина – економіст. Хобі – читання. Зараз читає роман Люко Дашвар “ПоКров”. Любить готувати, найчастіше – солянку. Улюблена приказка – “Слухай папу”](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/710/710620_1_w_590.jpg?v=0)
Плавав. У серпні чи вересні торік. Поверталися з Маріуполя з концерту і заїхали в село Урзуф. Я хоч і Водолій за знаком Зодіаку, але дуже боюся води. Дружина навпаки – любить море. Тому вона плаває, а я на березі граю в преферанс. Більше подобається зимовий відпочинок. Доки здоров'я дозволяло, захоплювався гірськими лижами. Але в регулярних бійках на Майдані заробив переломи кісток обличчя. Лікарі заборонили займатися спортом. Через ту ж причину три місяці не вживав алкоголь.
Сватався. Торік у січні. Взяв баяніста Льоху і Сашу – завгоспа й пішли свататися. Був дуже здивований, коли побачив накритий стіл. І коровай звідкись намалювався. Виявилося, друзі кохану попередили. Потім спитав – навіщо? "Так вони б нічого не приготували! – відповіли. – Що б ми їли?" Дружина жила на першому поверсі. Люди у вікна заглядали: хто там грає на баяні?
Плакав. Дивився "Банди Нью-Йорка" з Ді Капріо і чомусь "накрило". Вразив початок фільму, коли головний герой прощався з батьком – ірландським священиком. Розчулили його останні слова перед смертю. В дитинстві в таких ситуаціях вибігав із кімнати – щоб ніхто моїх емоцій не бачив. Зараз уже не соромлюсь.
Виправдовувався. Вчора дружина випрасувала мої джинси і знайшла стару записку з відбитком помади: "Сыграйте, пожалуйста, какую-то песню для Наташи". "Що? – питає дружина. – Що це таке?" Увімкнувся режим ревнивого носорога. А я знаю, скільки років ця записка лежала? Я в ці джинси давно вже не влажу. Помирилися.
Сперечався. Вчора зі слідчим. У деяких майданівських справах проходжу як потерпілий і як свідок. Міліціонер каже: "У вас же там була якась бійка!" Дивуюсь: "Ну, як ви вважаєте, чи можуть 20 людей битися проти кількох тисяч? Про яке хуліганство мова?" Слідчий: "Конфлікт стався на ґрунті різних політичних переконань". Я: "Даруйте! Коли одні люди починають бити інших, до чого тут політичні переконання?"
Жартував. Сьогодні перед цією зустріччю. У студії мого друга Борі Севастьянова зустрілися втрьох: я, Боря і Сергій Жадан. Запланували фестиваль у Літмузеї: збираємо кошти для людей із проблемами зору. Обговорили що і як. Випили коньяку. Сергій зараз виглядає набагато молодше нас. Жартували: от що робить правильний дорогий алкоголь. Як гарно можна зберегтися.
Домовлявся. Два тижні тому їхали з дружиною в трамваї. Всіх попросили вийти, а я вмовив довезти нас. І ми вдвох їхали в насправному вагоні. Вмію cпілкуватися. Якось зайшли в кафе – сидять хлопці. А мені столик сподобався. Попросив: "Давайте пива куплю, а ви пересядете".
Розчаровувався. У квітні 2015-го – в кількох друзях. Вони хотіли зробити кар'єру за допомогою Майдану і волонтерської роботи. Думали, це – соціальний ліфт, що дозволить їм стати депутатами. Коли взнав – обірвав усі стосунки. Почуваюся використаним. Безкоштовно надавав їм обладнання, допомагав. А вони діяли за розрахунком.
Писав пісню. Чотири дні тому. Готуємо альбом і в одній пісні досі немає куплету. Насилу дописав. Сидів удома, пив багато чаю і зробив. Пісня має назву "33" – йдеться про події часів Голодомору.
Коментарі