Збиралась летіти в Мілан, але італійське посольство не давало візу. Згадала, що у Вільнюсі живе двоюрідна сестра, яку не бачила років із 10. Вирішила взяти візу в литовців, а звідти за Шенгеном - в Італію.
Їхали автобусом через Білорусь. На дорогу витратили 20 годин, з урахуванням митниці. Білоруські "погранці" о першій ночі вигнали всіх із автобуса, влаштували обшук. А литовські - усміхалися, жартували.
Просто на кордоні - прапори Євросоюзу. Правда, дороги лише трохи кращі за білоруські. Автобанів ще не побудували.
Прибули вранці вихідного дня. У столиці Вільнюсі абсолютна тиша. Людей на вулицях майже нема. Приємна така провінційність. І чисто.
А от жителі похмурі й суворі. Таке враження, що потрапила в 1990-ті чи до бідної української провінції, яка потерпає від безробіття. Штовханина в громадському транспорті. Двері автобуса беруть штурмом.
Економічна ситуація дуже складна. Литовська столиця живе бідніше за киян, а в провінції іще скрутніше. Із розмов зрозуміла, що найбільше бажання пересічного литовця - поїхати в Європу й заробити там грошей.
Сестра живе в приватному будинку, другий поверх на зиму вони зачиняють - щоб не опалювати. Коли попросила увімкнути бойлер, на мене подивилися, наче на ненормальну. "Гарячу воду? Це ж треба гріти. Газ!" Через економію миються раз на тиждень.
Усі стурбовані екологією. Уряд уклав угоди з Євросоюзом, згідно з якими в Литву везуть відходи з інших країн. Про це пишуть у газетах, говорять на вулицях, у барах.
Літр бензину коштує десь 2 долари. Дорогих автівок майже немає.
Придбати квиток на зупинці дешевше, ніж у автобусі. Вони їздять чітко за графіком. Заторів не бачила взагалі.
Якось гуляли й заблукали в центрі Вільнюса. Намагаємося розпитати молодого чоловіка, як звідси вийти. Звертаємось українською, польською - не розуміє. Англійську знаю дуже погано. Питаємо російською - він аж скривився.
Відвертої неприязні до російськомовних не помітила. Тільки в магазинах більше розводять
Моя сестра із російськомовних литовців. За довгі роки так і не вивчила мову. Каже, дуже складна. Відвертої неприязні до російськомовних я не помітила. Тільки в магазинах більше розводять.
Коли на вулицях і в кав'ярнях говориш українською, сприймають за поляків. Як тільки співрозмовники дізнавались, що ми - з України, одразу ставали відкритіші й добріші. До росіян ставляться щонайменше підозріло.
Російськомовні переважно виконують чорну й некваліфіковану роботу. Працюють кур'єрами, приймають замовлення. Є бари й клуби, де тусуються тільки вони.
Російські сім'ї намагаються віддавати дітей до литовськомовних шкіл. Вважають, що російські дають погану освіту. Та й шансів вступити в університет менше, якщо литовську вивчав двічі на тиждень.
Багато хто розчарувався в Євросоюзі. В компанії моєї сестри кажуть: "В Європі ми вже побували, і нам не сподобалося. Може, з Росією дружити пора". Росія асоціюється з дешевим газом.
Центр Вільнюса маленький, із вузькими вуличками. Легко заблукати. Повно магазинчиків, кав'ярень. Багато скульптур. Ідеш-ідеш, і раптом перед тобою виринає здоровенне кам'яне обличчя.
Не бачила, щоб хтось пив пиво на вулиці.
Алкоголь шалено дорогий. Коли виїжджала з України, питаю в сестри: "Що привезти?" Вона: "Горілку вези, перцівку". Найдешевша - білоруська, кажуть, гидота рідкісна. На прилавках багато українського пива. Але ті, з ким спілкувалася, надають перевагу російському.
Матюків у литовській мові майже немає, тому користуються російськими. Їхали в автобусі, два пацани сваряться - обидва у спортивних костюмах, наче з Троєщини. Слово за слово, і почали лаятися.
Не бачила неформалів: ні реперів, ні панків, ні хіпстерів. Усі середньостатистичні. Зустріли тільки одного вуличного музиканта.
Більшість литовців - католики. Російськомовна громада - православні. Люди середнього віку переважно віруючі, а молодь - ні. Заведено ходити на недільну службу. В джинсах у православний храм не пускають.
У Литві культ баскетболу. Коли чоловіки кажуть: "Як там сьогодні наші зіграли?" - це не про футбол.
1 
1
Коментарі
1