5 людей у житті Миколи Цискарідзе
1. Няня
Киянка з Подолу Фаїна Антонівна Чередниченко. У війну її сім'ю закинуло в Грузію. Няня прийшла в наш дім, коли мені було 13 днів, а їй 70 - і стала головною людиною в моєму житті. Якщо хочу швидко заснути, уявляю, що обіймаю її руку. У моїх жилах тече грузинська кров, трішки російської і трохи французької, але я досі "шокаю". Няня наодинці говорила зі мною українською, а в присутності мами - по-російськи. Дуже колоритна, красива. Коли мені були 4 роки, до неї засватався сусідський дідусь. Вона сказала: "Ну, і нашо ти мені потрібний?"
Мама вдень у школі, ввечері давала уроки, я її майже не бачив. Із нянею усе літо проводили на дачі, їздили до моря, в Москву. Я потім тільки зрозумів, яким безбідним було моє дитинство. Борщ із пампушками і сало - це моя їжа завдяки няні. Вона плела різні накидочки, покривала. Серветки накрохмалені були в неї під вазами. Усе, що я носив до 13 років, було зв'язане її руками. Вечорами ми з нею вишивали разом і співали "Дивлюсь я на небо". Досі люблю співати, хоча голос у мене жахливий.
2. Мати
Я народився в інтелігентній грузинській сім'ї, де обідали за білою скатертиною. Щоб розширити світогляд, мене водили в театр. Мусив одягати костюми та краватки, а мріяв про джинси. Мама 35 років працювала в школі. Я був єдиною - пізньою і обожнюваною - дитиною. У балетну школу вона відвела мене заради зміцнення хребта. Коли я оголосив, що буду артистом, це було ударом. Хлопчик у Грузії пішов на балет - це нонсенс, а мама була з сім'ї, де взагалі акторство не вітали. Бачила мене фізиком, наполягала на навчанні в МДУ. Я її мучив: "Хіба ти не розумієш - я неординарна дитина?!" Мама погодилася з моїм вибором, але ніколи не сказала: "Я была не права".
Вона вийшла на пенсію, а я вступив у хореографічне училище в Москві. Разом оселилися в маленькій кімнатці комунальної квартири поряд із училищем. Мама померла від інсульту в 62 роки, бо важко переживала раптове зубожіння - коли настав розпад СРСР, і усе знецінилося.
3. Марина Семенова
Педагог-репетитор Большого театру. Народилася при Миколі II, а померла при Медвєдєві. Коли мами не стало, мені було 20 років - і Марина Тимофіївна стала моєю другою мамою. На гастролях водила в найкращі ресторани, щоб я, артист кордебалету з крихітною зарплатою, не голодував. Пояснювала, що всі, хто паскудять мені, перетворяться на прах. Я був її любимчиком, тому вона багато мене сварила. Завдяки їй я став педагогом, бо хотів кинути інститут. Із 22 років почав репетирувати з дітьми, а в 25 вона змусила вести клас.
Якось чекаємо Марину Тимофіївну в класі, а її все немає й немає. Дзвонимо: "Чи приїхала службова машина?" Відповідають: "Давно". А ми займалися в залі на самому верху в театрі. Четвертий ярус, як у нас говорили - "під Аполоном", на рівні 10-го поверху. Нарешті чуємо цокіт її каблучків. Зламався ліфт і вона на таку висоту підійнялася сходами у свої 95 років. Захекалася, але посміхається: "Что-то я уставать стала".
9 червня Марина Тимофіївна померла на 103-му році життя. Дев'ять днів московська мерія не давала дозволу поховати її тіло на Новодівочому кладовищі.
4. Петро Пєстов
Педагог-легенда, який не став великим танцівником, але виховав більшість великих танцівників світу. Усім давав клички. Мене називав Цискорявим. "Бог тобі так багато дав, якщо ти не працюватимеш, він тебе покарає. Цискорявим залишишся". Суботи ми ненавиділи, бо Пєстов казав: "Суббота - черная работа". Ми займалися по вихідних і влітку. "Непогано" - то було найвищою похвалою. Повторював, що голова - головний інструмент танцівника.
Педагоги із загальних предметів ходили скаржитися на нас до нього. Якось учителька літератури доповіла, що ми не хочемо читати "Василя Тьоркіна". Пєстов сказав: "Не вздумайте терять время на Твардовского". Не любив радянську літературу, нишком давав нам заборонені вірші Єсеніна, Ахматової, Цвєтаєвої.
Я не бачив Андрія Писарєва, не знав, як він виглядає. Побачив його на репетиції й кажу: "Це нога Пєстова". Колега відповідає: "Та ні, це ж Писарєв, його батько (художній керівник Донецької опери, найкращий танцівник Європи 1995 року. - "Країна") навчив". Посперечалися. Підходимо до Андрія. Запитую: "У кого вчився?" - "У Пєстова". Останні роки Петро Антонович працював у балетній школі Штутгарта і там Андрій навчався у нього.
31 липня Петро Пєстов помер.
5. Галина Уланова
1993-го в Лондоні я танцював Меркуціо, й вона прийшла за лаштунки. Так ніжно заговорила: "Мальчик, ты откуда такой?" Її не можна було ані змусити щось робити, ані вмовити. А мене узяла в учні. За це мене готові були вбити ті, кого вона не вибрала.
Учила нічого не робити просто так. Адже тіло - це каркас, який треба наповнити. Секрет Уланової в тому, що техніки не видно. Вона казала: "Потрібно стрибати так, щоб бачили тільки зліт, а не поштовх та приземлення. Не треба розмахувати руками, знатній особі досить ворухнути пальцем".
Після того, як у Парижі в мене порвалася хрестоподібна зв'язка в колінному суглобі, я був розчавлений, взагалі не дивився балет. А коли все-таки захотілося краси, перебирав свою величезну фільмотеку й зрозумів, що хочу подивитися тільки "Жизель" з Улановою. Отримав такий заряд краси й сентиментальності!
Часто згадую її фразу: "Не берись не за свое. Лучше оставь сожаление о роли, нежели разочарование".
3 
1
Коментарі