четвер, 13 жовтня 2022 08:11

"У Львові навіть таксисти – поети"

Коли Максим Паленко востаннє

Малював

Коли рашисти кинули бомбу на Маріупольський драматичний театр, усвідомив що "великая русская культура" – банкрот. Пушкін із Достоєвським у моїй свідомості об'єдналися зі Сталіним і Берією. Зобразив російських класиків у вигляді військових, полонених українською армією. Там були Пушкін, Лермонтов, Достоєвський, Толстой, Єсенін, Булгаков, Бродський, Висоцький і Цой. Картинка була поділена на дев'ять сегментів квадрата, які разом складають криваво-червону літеру Z. Це спричинило колотнечу у фейсбуку. Питали: чому там Цой і Висоцький? Відповідав: ми не знаємо, як вони повелися б тепер. Цой був не проти режиму, а за те, щоб йому давали заробляти концертами. Висоцький теж чудово вписувався в систему: вільно їздив за кордон, але вдавав опозиціонера. Вони – ідеологічна зброя проти України.

Намалював Пушкіна, який падає на місто у вигляді бомби

Багато хто з українців інфікований бацилою російської культури. Якось, щоб довго не пояснювати, намалював Пушкіна, який падає на місто у вигляді бомби. Це їхня імперська суть. Якщо їхні твори – зброя проти України, то ці митці – військові, яких треба брати в полон.

Боровся з "русским миром"

Коли азовці тримали оборону "Азовсталі", намалював Маріупольську Покрову. Використав один із канонічних християнських сюжетів – Діва Марія покриває захисним омофором люд. Фактура покрову складається з елементів заводу "Азовсталь". Ця робота виявилася резонансною. Багато людей просило її надіслати. Спільнота Sant Javelin, яка свого часу намалювала Діву Марію з джевеліном, попросила роздрукувати мою роботу. За­вдяки цій ініціативі постери з Маріупольською Покровою продаються на аукціонах у США й Канаді. Один купили за 22 тисячі доларів. Гроші підуть на безпілотники для нашої армії.

  Максим ПАЛЕНКО, 46 років, художник. Народився 3 грудня 1976 року в Новоолександрівці на Дніпропетровщині. Мати була вчителька української мови, батько – завідувач магазину. Закінчив Дніпропетровське художнє училище імені Євгена Вучетича та Українську академію друкарства у Львові. Працював дизайнером реклами. ”Перша книжка з моїми ілюстраціями ”Ракета на чотирьох лапах” Джеремі Стронґа вийшла у ”Видавництві Старого Лева”. З 2006-го оформив 30 художніх книжок. Малює для українських і закордонних журналів. Художник-постановник мультфільму ”Книга Тіней”. Малює у стилі мініреалізму. Займався гравюрою й графікою. Мав кілька персональних виставок. 2011 року увійшов у п’ятірку найкращих українських ілюстраторів, за рейтингом Інституту Роберта Боша. Пише та виконує під гітару пісні, викладає їх на платформі SoundCloud. Грав у львівських гуртах ”Право на казку” і ”Бурдон” та в дніпровському ”Вертепі”. Колекціонує музичні платівки. Слухає аудіокнижки Ніла Ґеймана. Читає вірші Сергія Жадана, Марини Пономаренко і Сергія Татчина. Малює під музику Чета Бейкера, Джорджа Бенсона і Джо Пасса та італійських композиторів П’єро Уміліані й Армандо Тровайолі. У шлюбі вдруге. Дружина – 31-річна скульпторка Соломія Гороб’юк. Донька від першого шлюбу, 19-річна Софія, працює журналісткою. Любить кавуни й вареники з полуницями. Живе у Львові та Новоолександрівці на Дніпропетровщині
Максим ПАЛЕНКО, 46 років, художник. Народився 3 грудня 1976 року в Новоолександрівці на Дніпропетровщині. Мати була вчителька української мови, батько – завідувач магазину. Закінчив Дніпропетровське художнє училище імені Євгена Вучетича та Українську академію друкарства у Львові. Працював дизайнером реклами. ”Перша книжка з моїми ілюстраціями ”Ракета на чотирьох лапах” Джеремі Стронґа вийшла у ”Видавництві Старого Лева”. З 2006-го оформив 30 художніх книжок. Малює для українських і закордонних журналів. Художник-постановник мультфільму ”Книга Тіней”. Малює у стилі мініреалізму. Займався гравюрою й графікою. Мав кілька персональних виставок. 2011 року увійшов у п’ятірку найкращих українських ілюстраторів, за рейтингом Інституту Роберта Боша. Пише та виконує під гітару пісні, викладає їх на платформі SoundCloud. Грав у львівських гуртах ”Право на казку” і ”Бурдон” та в дніпровському ”Вертепі”. Колекціонує музичні платівки. Слухає аудіокнижки Ніла Ґеймана. Читає вірші Сергія Жадана, Марини Пономаренко і Сергія Татчина. Малює під музику Чета Бейкера, Джорджа Бенсона і Джо Пасса та італійських композиторів П’єро Уміліані й Армандо Тровайолі. У шлюбі вдруге. Дружина – 31-річна скульпторка Соломія Гороб’юк. Донька від першого шлюбу, 19-річна Софія, працює журналісткою. Любить кавуни й вареники з полуницями. Живе у Львові та Новоолександрівці на Дніпропетровщині

Подорожував

Поїхали з режисером Анатолієм Лавренішиним у Францію на анімаційний фестиваль Аnnecy. Напередодні в Києві були на концерті – присвяті Сергію Кузьмінському з "Братів Гадюкіних", де зокрема виступав і "Танок На Майдані Конго". І от ідемо паризькою вулицею, а назустріч нам – Фоззі й Фагот. Привіталися. Подякував їм за вчорашній концерт.

У ту саму поїздку в Люксембурзькому парку звернув увагу на красивих хлопця й дівчину, які цілувалися під деревом. Він нагадав мені французького актора Луї Гарреля, який знімався у фільмі Бернардо Бертолуччі "Мрійники". Придивився, а то справді він.

Був вуличним музикантом

Улітку під час фесту гуляли з Толіком містом Ансі на межі Франції та Швейцарії. Під величезним платаном біля ліхтаря двоє хлопців грали на саксофоні й гітарі. Один стояв на милицях. Біля них – ні душі. Кажу Толі: "Ходімо до них!" Мабуть, я так рішуче наближався, що саксофоніст перестав грати, а гітарист дав мені свій інструмент. Спершу заграли джазовий імпровіз із саксофоністом. Потім почали співати "Дівчину з Коломиї" "Гадюкіних". Француз підіграв нам на саксі. Зібрався натовп слухачів, підтанцьовували. Виконали пісню по другому колу. Потім почали грати "Елізу" Гензбурґа – натовп розсмоктався. Українське їх вабило більше, ніж французьке.

Співав

Наспівав дніпровському "Гурту Мандрівних дяків "Вертеп" своїх пісеньок, а вони запропонували записати. Хтось виставив записи в інтернет. Минув час – і лідер "Вертепу" Тимофій Хом'як каже: "Ти знаєш, що брати Капранови винні тобі гроші?" А я навіть не був знайомий із ними. Виявляється, вони почули мою пісню й почали співати на своїх творчих вечорах. Так я з ними й запізнався. Потім виступали на спільних концертах.

На підкачках дотягнули до села

Дарував свої пісні

Кілька років тому святкували з друзями Новий рік. Прокидаємось 1 січня й ідемо на кухню пити каву. Раптом я починаю наспівувати на мотив пісні Felicita: "Перше число. Ми з друзями вчора напились до сказу, так гарно було" Приятелі сміються, і я продовжую: "Я примудрився не випить все зразу – лишилось бухло. На перше число". Увечері задзвонив Капрановим: "Накльовується пісня". Надіслав кілька строф. Сподобалось. Узяли мій текст, дописали свої фрагменти й виконували.

Готував

Мама в дитинстві готувала мені вареники з полуницею. Коли моя донька була малою, узяв її в село. Саме в сезон полуниці. Мами вже не було. Приготував доньці вареники. Перший раз були такі собі, а далі набив руку. Цьогоріч у червні друг несподівано запросив нас із дружиною на день народження. Зранку написав: приходьте ввечері. Не знав, що йому подарувати. Кажу Соломії: а давай я зроблю вареників. Зготував здоровенну миску. Вони стали приємною несподіванкою для гостей: на Галичині варити вареники з полуницею не заведено.

Їздив на велосипеді

Якось поїхали з шістьма друзями в сосновий ліс на Дніпропетровщині. Намотали величеньке коло, поки добралися. Заїхали, а там – піщаний ґрунт і суцільні підйоми та спуски, як на американських гірках. Бачимо: в усіх спущені колеса. Усі шини втикані колючками-їжачками. Один із приятелів зганяв на місцевий базар, купив нам камери – і ми їх поміняли. Додому лишалося кілометрів 10. Дорогою колеса знов поспускали. Виявилося, камери ми поміняли, але голки лишилися в покришках. На підкачках дотягнули до села.

На Галичині варити вареники з полуницею не заведено

Їздив на таксі

Якось водій таксі запитав, чим займаюся. Кажу: малюю. "О, ви – художник, а я пишу". Далі було, майже як у кіно. Він однією рукою кермував, а другою тримав зошит із віршами і читав мені. Через місяць перед Днем закоханих забирав із ремонту комп'ютер. Викликаю таксі, кладу монітор на заднє сидіння й чую: "Ви – Максим Паленко". Дивлюся, а це мій водій-­віршар. Довозить мене додому й каже: "Завтра День закоханих, і я маю прочитати вам вірш про це свято". Часто розповідаю друзям: у Львові навіть таксисти – поети.

Витрачав велику суму

Хотів мати справжню наддніпрянську скриню. Дерев'яну й мальовану. Коли з'явилися кошти, купив. На звороті кришки були нотатки попередніх власників: "Корова погуляла з биком 1 травня", "17 квітня позичив пуд зерна – віддати". Скриня датувалася першою половиною ХХ століття і тим цінна. Перша була порівняно недорога. Далі чоловік, який її продав, почав дзвонити: "Маю ще одну гарну скриню. Візьміть". У результаті я купив чотири. Поставив їх у себе в селі. Потім дві віддав знайомим, дві лишив собі.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"У Львові навіть таксисти – поети"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути