Про що говорять на літніх майданчиках львівських кав'ярень
Із 12 травня в Україні частково послабили карантин. Зокрема, дозволили роботу літніх терас ресторанів і кав'ярень із дотриманням вимог. Відвідувачам вимірюють температуру, відстань між столиками – півтора метра. Рекомендовано безготівковий розрахунок. Персонал працює у масках чи респіраторах. Що дві години мають обробляти робочі поверхні, дезінфікувати руки й рукавички. Штраф за порушення цих правил – від 17 тисяч гривень
Через дощову погоду більшість закладів у Львові відкрилися 16 травня.
У центрі міста, на площі Ринок, – тераса ресторану "Атляс" прикрашена живими пальмами в бочках. На порозі вмивається кіт – символ закладу. На нашийнику має сердечко з кличкою Атляс. Зайняті чотири столики. Ще на одному стоять санітайзер, коробка з масками, рукавички й серветки. За крайнім двоє чоловіків п'ють каву, один курить сигару. Маски лежать на тарілці.
– А ви чого не відкрили свій заклад? – питає той, що із сигарою. Випускає густий дим убік.
– А який сенс? – його співрозмовник робить ковток кави. – За новими нормами, на нашій площадці помістяться 10 чоловік. Працювати треба кухарю, прибиральниці, адміністратору, офіціанту. Комунальні платити. А зал на 50 місць стоїть без роботи. Ні, почекаю ще тиждень-другий. Усі продукти й так зіпсувалися.
– А скільки кухарю платите? У нас має 12 тисяч, через день працює. Каже, мало. Але в нього освіти – жодної, тільки онлайн-курси якісь проходив. Хоча готує непогано.
– Ого, справді мало. Знайомий власник готелю в центрі платить своєму тисячу доларів. Це день через два робота, але адська – о шостій ранку починає, закінчує о першій ночі. Каже, наступного дня тупо відсипається. І це в нього є три помічники.
За сусіднім столиком відпочивають хлопець і дівчина. Замовили на двох склянку какао.
– Мій шеф звільнив нас усіх – 12 чоловік, – дівчина крутить у руках кружку з напоєм. – Сказав ставати на біржу. Мовляв, так буде вигідно. І справді – 1,2 тисячі гривень маємо, а хто й більше. Потім обіцяв, як усе відкриється, назад узяти. Хто не погодився, сидить у відпустці за власний рахунок два місяці без копійки.
– Аліна, йдемо звідси вже, – хлопець стишує голос, роззирається. – Ми тут годину сидимо з чашкою какао. А зараз місце на літній терасі на вагу золота. Офіціанти на нас зиркають.
Дівчина допиває какао, кладе 50 грн на стіл. Ідуть. На їхнє місце офіціант одразу запрошує нових клієнтів. Протирає й дезінфікує стіл.
Біля театру пива "Правда" відвідувачів ще немає. Тут розставляють столики та стільці. Прибиральниця в масці та жовтих гумових рукавицях миє їх, протирає вікна. Троє хлопців рулеткою вимірюють відстань між столиками.
– Шеф казав, має бути півтора метра, – говорить найстарший. – Порадив не жартувати, бо комісія з поліцейськими ходитиме. Нам проблем не треба.
Чоловіки виносять із майданчика чотири стільці й один столик. На ньому – пляшки з-під пива з написом "продезінфіковано".
Майданчик кав'ярні Cafe 1 прикрашений квітами. Деякі ростуть із черевиків і чобіт замість горщиків. Поряд стилізований під дорожній знак із малюнком пари і написом "Місця для поцілунків". Додана табличка: "Тільки після карантину".
За центральним столиком сидять дві дівчини. Білява з довгим волоссям їсть млинці з курячим м'ясом і шпинатом, коротко стрижена руда – морозиво.
– Ну що, ти хоч на одне побачення сходила за ці два місяці? – питає руда, однією рукою відписує щось у смартфоні. Другою – набирає ложкою десерт.
– Та де, я собі не дозволила б у такому вигляді показуватися, – відповідає білявка. – Ти б мене бачила – чорні корені відросли сантиметрів на 10. Нігті обкусані й обламані. Брови, як у Брєжнєва. Хлопці злякалися б мене більше за коронавірус. Тільки цього тижня до перукарки сходила й нігті зробила. Ще ніяк на депіляцію потрапити не можу – до червня все зайнято.
– І як у салонах краси, дотримуються санітарних правил?
– Так. Замість чотирьох відвідувачів було двоє. Але й ціни виросли. Раніше за покраску і стрижку віддавала до 1300, цього разу – на 500 гривень дорожче. Манікюрниця теж більше взяла. Розповідала, що одній клієнтці відмовила – вона сіла в крісло й кашляти почала. Попросила її залишити салон, а та влаштувала скандал.
Столики біля кав'ярні "Діана на Ринку" порожні. На вході імпровізованого літнього майданчика офіціант вимірює безконтактним термометром температуру літній парі. Питає, чи потрібні маски й рукавички. Ті мають свої. Замовляють дві чорні кави й тістечка.
– Як ваша сваха, Ольго Петрівно? – запитує чоловік в окулярах. – Уже краще? Виписали з лікарні?
– Дякую, що питаєте. Краще, хоч ми й готувалися до гіршого. Зробили другий тест – негативний. Лікар сказав, за три дні випише. Вам не передати, що ми пережили за ці три тижні. Де вона той коронавірус могла підхопити – ума не приложу. Перші п'ять днів казала – застудилася, коли вікна мила. Сама ще в магазин сходила. Сімейній телефонувала, консультувалася. А потім стала задихатися. Повіз її син в інфекційну лікарню, експрес-тест показав коронавірус. А рентген – що обидві легені упівсили працюють. Її до апарата штучної вентиляції підключили. Якісь експериментальні таблетки давали. То вона днів три була у важкому стані – марила, температура не збивалася. Ми готувалися, що не виживе. А потім пішло покращення.
– У мене сусіди перехворіли, але вдома. Нашу сім'ю, слава Богу, не зачепило, – каже співрозмовник.
Збоку біля них підсідає родина – подружжя з двома дітьми. Немовля спить у візочку. Жінка вибирає напої і страви. Для 5-річного хлопчика бере велике морозиво.
– Наш перший вихід у люди, – говорить чоловікові. – Скільки з собою грошей маєш? Бо я можу замовити всі позиції в меню. Як я скучила за ресторанними стравами. Все хочу!
Чоловік усміхається. Подружжя довго робить замовлення в офіціанта. Той записує в блокнот.
– У вас точно все продезінфіковано? – перепитує жінка. Її дитина прокинулася й тягнеться руками до столу. Офіціант запевняє, що спиртовмісним розчином протирають поверхні після кожного клієнта.
На проспекті Свободи, що веде до оперного театру, всі лавки зайняті. Багато людей їдять – через дорогу заклади харчування видають замовлення на винос.
– Не бачу приколу сидіти на літній площадці, пити каву з пластикового стаканчика і платити втридорога, – каже високий хлопець другому. На лавці між ними – коричневий паперовий пакет із курячими крильцями. Поряд – дві пляшки газованої води.
– Ага, – його друг кусає крильце. Крихти падають на футболку. – От я вчора був із Юлею в центрі. Кава – по 60 гривень. А вона ще якийсь прикольчик взяла – типу макарун, і той стільки ж. Ми могли б відро крилець з'їсти. Але ж дівчатам романтіку треба.
– А що з грошима – ще заначка із заробітків лишилася? – питає чорнявий.
– Маю 5 тисяч гривень. Думаю, дарма з Польщі вернувся. Наші, хто лишився, – на фабриці далі працюють, мають додаткові ставки. І ніхто не захворів. Шеф пообіцяв видати по 500 доларів тим, хто вірус підхопить. А я звалив у березні, зароблене проїв і пропив. Подивився тут вакансії – смішні гроші пропонують. У Польщі за два тижні такі зароблю. Але там місць нема.
До хлопців підходить бідно вдягнений чоловік. Просить грошей. Чорнявий дає 10 грн.
– То перший жебрак, якого бачу за час карантину. От кому найважче. Не знаю, як виживали. Вони що зароблять за день на туристах – те й мають. І вуличні музиканти бідують. Але тих пацанів із гітарами не шкода. Хай на стройці поработають, як я. Зрозуміють, що таке труд.
8 
35413
Коментарі