Людмила Кахідзе померла на блокпосту ДНР, ЇДУЧИ ПО ПЕНСІЮ
19 січня в селі Музичі на Київщині поховали 70-річну Людмилу Кахідзе. Померла 16 січня, о 10:25, на блокпосту ДНР. Їхала на підконтрольну Україні територію по пенсію. Жила в окупованій Жданівці. Мала садок, собаку Ірму. Торгувала фруктами на базарі. Не підтримувала російського вторгнення. У місті її називали бандерівкою.
Дочка Людмили Андріївни – художниця Алевтина Кахідзе – вела сторінку у Facebook "Клубника Андреевна – Strawberry Andreevna". Записувала діалоги з матір'ю, ілюструвала власними малюнками. Клубнікою її називав хлопчик у дитсадку, де працювала вихователькою. Не міг запам'ятати ім'я.
Публікуємо вибрані записи
10.05.2014
– Щодня ходжу на город через пости ДНР. Я їм паспорт не хотіла давати – руки немиті сто років. Ледве стрималася. Хотіла сказати: такого в нас ще не було, щоб такими руками документи перевіряли. Паспорт шкода. Став брудний.
6.08.2014
– Мобільний зв'язок працює тільки на кладовищі. Люди ходять дзвонити, ну і до своїх – на могили. Чую стрілянину з Шахтарська – вранці і ввечері. У нас поки тихо.
12.08.2014
– Війна війною, а гладіолуси я продала. Беруть на весілля, на дні народження. А половина Жданівки виїхала. І знаєш, Аля, в основному ті, хто ходив голосувати (на так званий референдум про самовизначення ДНР 11 травня 2014 року. – Країна). Уявляєш, яка підлота.
16.08.2014
– Жданівку обстріляли. Я жива. На нашій вулиці загинула людина. Жінка.
17.08.2014
– Під час затишшя, коли вчора був обстріл, я виходила з підвалу й дивилася на свій будинок – чи стоїть. Сусід розвантажував картоплю, а потім порався в садку. Але з ним нічого не сталося. Інші, які голосували на референдумі, виїхали пару днів назад. Мені залишили ключі від будинку і двох собак – годувати. А вони не їдять. Ірма моя – теж. Налякані.
– Світло є?
– Немає. Розбитий трансформатор.
28.08.2014
– Дощ у нас, нарешті зіб'є пил. А до дощу горіло поле із соняшниками, поцілили туди. Як повалив дим на всю Жданівку. Такі хороші соняшники були.
Привезли гуманітарну допомогу. Я пішла подивитися. Не брати. Першими побігли ті, хто Київ називав "хунтою". Лєнка 5 кілограмів макаронів схопила. Мені хлопець із машини кільку в олії сунув.
29.08.2014
– Не з'являється зв'язок. Лише "Лайф", і тільки на кладовищі.
– Час тобі їхати.
– Люди, навпаки, якось повертаються. Гроші в них закінчуються. Я, напевно, вже не зможу виїхати до вас, нічого не ходить. А що переговори в Мінську?
– Нічого не дали. З учорашнього дня пряме вторгнення Росії.
– Не лякай мене.
– Може бути більше обстрілів. Що в тебе в підвалі?
– Давно все є: і відкривачка для консервації, і вилка, і ложка, і документи, і постіль.
9.09.2014
– На кладовищі від осколкового поранення помер монах. Жив там, при каплиці. Але зі мною нічого не станеться. Зрозуміла, Аля?
21.09.2014
– Збиралася йти на город, морквичка в мене там залишилася. А горіхів половину вкрали. Погані в нас люди на Донбасі: не садив, навіщо береш? Гаразд, може, вони голодні були. Нацгвардія залишила місто. Я вчора бачила з городу – поїхали з усіма своїми танками. Я ще на ринку не була – подивлюся, хто радітиме.
24.06.2015
– Я йду на базар, вишні несу, мені замовили.
– Тихо?
– Нєа. У нас гроза щодня.
– Не плутаєте грім із пострілами?
– Плутаємо. Так уже й буде.
1.07.2015
– Не знаю, чи вистачить їм рублів тут на всіх. Дали тільки пенсіонерам. А в лікарів заборгованість зарплати з минулого року. І в шахтарів. І вони, як знущаються, пускають рекламу "Запрошуємо на відпочинок до Криму і в Сочі". З картинками.
– Ти дивишся ті канали?
– Так, аби знати, що сусідка дивиться. Як заведе свою пісню: "Чого вони до нас лізуть?"
– Українською?
– Вона ж російською не говорила ніколи. Як почне голосити: "Ми хотіли отділиться". Я їй кажу: а ви знаєте, що таке сепаратизм? Сміється.
10.07.2015
– Скаржаться на ціни. Два оселедці – 150 рублів. Тітка Л. так скривилася, коли сказали. А я їй: голосували на референдумі? Вона зовсім тихо: "Так". А я теж неголосно: ну, ось вам і рибка.
16.08.2015
– Ми як завелися сьогодні на ринку. Мені кажуть: тихіше, Андріївна, почують. А я: виходить, ви тут щось таке будуєте, що і рот відкрити не можна? Вам така республіка подобається? Мовчать.
– Ти й справді не боїшся?
– А що вони мені можуть зробити, ці ДНРівці? Тільки вбити, більше нічого.
2.11.2015
– Цілий день стріляли. І так близько. А пропуск готовий? (у січні 2015-го почав діяти режим перепусток через лінію розмежування на Донбасі. – Країна)
– Ні, я кожен день дивлюся на сайті СБУ.
9.11.2015
Оформлено!
18.11.2015
– Тут пахне кавою (на привокзальній площі в Києві).
– А у вас?
– Згарищем.
4.12.2015
– Стільки постів, стільки постів – неможливо.
– А ставлення?
– І там, і там усміхаються. Тут: добрий день, а там: здравствуйте.
Клубніка Андріївна поверталася у свій дім.
5.12.2015
– Мені Лєнка вже дзвонила, а потім зайшла.
– Це та, що ДНР підтримує?
– Уже вона нікого не підтримує.
– А як давно?
– Як стала в Україну по товар їздити.
24.12.2015
– Як ви там?
– Ніяких новин. Тихо в нас, якби телевізор не включала, забула б про війну. На "1+1" – бойовики порушили перемир'я. А місцевий "ТВ-Сфера" включаю – кажуть, що Нацгвардія. Головне, і там, і там сказали, що жертв немає. Я спокійна.
24.01.2016
– Правда, що по радіо оголосили про паспорти ДНР?
– Тут усі в шоці. На ринку всі до одного: "Не отдадим наши украинские паспорта, если будут только ДНРовские".
– І ті, що голосували на референдумі?
– Кажу: всі до одного. Почали мені: "Мы пропадем тут!"І пенсій теж не буде? Ми, звичайно, хто за Україну завжди були, радіємо. А толку з того?
7.02.2016
– А ось, Аля, якщо я і Т. вивісимо українські прапори, що буде, ну ось що вони зроблять? У мене такий здоровенний є. Коли Партія регіонів перемогла, ще 2010-го, всім роздавали кепочки, футболки і прапори.
8.05.2016
– Як ви там?
– Ходила на кладовище квіти покласти. А завтра День Перемоги в нас.
– А в наc – День примирення і пам'яті.
– Згодна. 28 мільйонів загиблих – хіба це перемога? Тикали нам всі ті 70 років про перемогу і тепер знову.
11.05.2016
– Вони мені: Доброго дня, зі святом вас! Я: яким? Вони: день народження ДНР. А я: для мене це, вибачте, не свято. До побачення.
19.06.2016
– У нас тут пекло! +40, і Макіївку обстріляли. Не питай хто, не знаю.
– Настрій як?
– Хріновий. Посварилася з жінкою. Вона мені: "А что, вам нравятся укропы?" Я їй: що за дурне питання? Я народилася в Україні, ніякої іншої країни тут знати не хочу. Знаєш, а мені есемеска в цьому місяці не прийшла – немає в мене вже української пенсії.
25.06.2016
– Як ти? Про пенсію дізналася?
– Поки спека, не витримаю дорогу – люди на блокпостах стоять по 6 годин, а там же ніяких умов.
– А гроші в тебе є?
– У мене є, але в багатьох немає зовсім. Люди – злі, засмучені.
20.07.2016
– Тут усі мовчать, коли я кажу: дочекалися благополуччя з вашою ДНР? Так вам і треба! Скаржаться, що мої абрикоси їм дорогі. Мовляв, нам дають пенсії всього 2000 рублів. А вони в мене, як яблуко! Таких не знайдеш у посадках.
– А в посадках є абрикоси?
– А куди вони подінуться з Донбасу!
5.08.2016
– Ти розповідала, що по "ТБ-Сфері" Захарченка показували: "Нам потрібна вся Донецька область!" Що це, мовляв, за республіка – 14 міст?
– Воювати, напевно, зібрався. 14 міст – це я нарахувала. Він цього не говорив.
– Ти полічила?
– А ви що, не рахуєте, що втратили?
4.09.2016
– Як ти доїхала (зі Жданівки у підконтрольний Україні Бахмут. – Країна)?
– Дорога туди 12 годин і назад 12. По три блокпости з кожного боку.
– Як пояснили невиплату пенсії?
– Кажуть, податки тих, хто працює у нас, не доходять до вас. Хоча це дурниця, завод по сусідству платить своїм робітникам гривнею.
20.10.2016
– Добре, що я виноград вкрила. Заморозки вже три дні. А у вас?
– У нас немає.
– Інший клімат.
24.10.2016
– Ну Наташа видумала: приїжджай, – каже – у мене сьогодні день народження. Це до війни я до неї за півтори години добиралася. Зараз – цілий день, і завернути можуть. Учора завернули людей із Мар'їнки. І в Зайцевому стріляють. За "Моторолу" мстять (російського бойовика Арсена Павлова 16 жовтня 2016-го підірвали в Донецьку в ліфті. – Країна).
4.03.2017
– Все, немає в нас Life. Вишку розбили, і не відомо чи будуть ремонтувати. Навіть не проси купувати сімку MTC – деруть за них в три шкури. Ціни злетіли в п'ять разів. Погані в нас люди на Донбасі, Аля.
Червень 2017
– Бабуся сьогодні на ринку: "Нужно Порошенко написать письмо, чтобы он тут всех ДНРовцев прогнал и нас обратно в Украину забрал". За 80, інтелігентна – із саквояжиком, прийшла по цибулю.
7.01.2017
– Повернулася з ринку, добре вторгувала, люди не скупилися перед святами, а завтра – вихідний.
– Як настрій у всіх?
– Перед святами про війну забувають.
Весна 2018
– Ми хочемо тобі щось показати. Одне містечко – Ірпінь. І квартиру, тільки вона ще не готова. Це буде твоя, до осені.
– Ви що, з глузду з'їхали?
Через три тижні:
– Ти думала про квартиру?
– А куди мої 30 кущів троянд?
Ще через тиждень:
– Ми віддали гроші на проводку твоєї квартири.
– І що я буду в ній робити?
– Те, що й у Жданівці – ходити на ринок, свої салати продавати. Ми знайшли тобі землю, 20 соток. Ну, або купимо овочів восени і будемо привозити тобі всю зиму на твої салати.
1.06.2018
– Як ти?
– У нас біда. Дощу немає і немає.
1.09.2018
– Ми на ринок нанесли квітів, а лінійку скасували – траур (напередодні підірвали керівника бойовіків ДНР Олександра Захарченка. – Країна). Всі почали обурюватися. Я всі до однієї троянди зрізала. І жоржини – теж. Були й такі, хто сказав: "Вам цветов жалко, а тут человек погиб". Добалакалися до того, що одних послали в Україну, а інших – у Росію. Я думаю, хто ж тут залишиться? Жодного покупця, а все не йдуть – сваряться.
– Шкода квіти.
– Я людям роздала: беріть хто хоче! Одна дівчинка виноград купувала й каже: "Такие красивые георгины, хотя бы 50 рублей возьмите". А я: не треба мені ваших рублів.
10.11.2018
– Ти про вибори хотіла спитати?
– Ні. Про тюльпани. Можна садити?
– Звичайно, нічого їм не буде: кинь у землю і ногою притопчи. А вибори (ватажка ДНР. – Країна) у нас завтра. Одні кажуть: якщо не підемо, нічого не зміниться. А я їм: а як воно зміниться, якщо підете?
21.11.2018
– Як твоя подруга-ДНРівка?
– Уже не ходила голосувати за главу республіки.
12.12.2018
– Ти думаєш про переїзд?
– Не треба мене квапити.
16.01.2019
– Женщина, с телефона которой я звоню, умерла. Ей стало плохо в автобусе, мы старались оказать помощь сами, потом вызвали скорую. Она приехала, но пульса уже не было. Остановка сердца в 10:25. Приезжайте.
– Куди?
– Пункт обогрева, Никитовский пост ДНР.
– Це Аля. Я вас можу попросити зібрати її одяг? У морг. Вона нічого такого не готувала?
– Я сколько заикалась, она – наотрез. Сейчас перечислю, что я решила ей надеть. Кофта с оранжевым цветком и фиолетовая блуза. А туфли какие? Тут только каблуки.
– Кладіть їх і щось, що точно зможуть одягти. Зайдіть у дальню кімнату.
– Не могу, тут темно. У нее перегорела проводка.
– Вона мені не говорила.
(Я нарешті заплакала)
17 січня.
– Аля, базар гудит: когда будут хоронить?
– Завтра. Але не в Жданівці.
– Я нашла ее кольца в доме: обручальное и с розовым камнем. И список тех, кто ей был должен с базара.
– Збережіть його.
– Чтобы собрать долги?
– Ні, на пам'ять.
3 
1
Коментарі