На роботу в судову виконавчу службу мене влаштувала мама. У неї подружка в суді 25 років працює. 1998го з автодорожнього пішов, бо зарплати стали затримувати. Відтоді по шабашках ходив. 2007-го подався працювати судовим виконавцем. Отримую 3 тисячі гривень. Є щомісячні премії. Ще 2 відсотки кожен має від розміру стягнутої суми.
Плинність кадрів страшна – бо гроші малі, а настрій тобі псують щодня. Але я вже звик. День не можу прожити, щоб не посваритися.
За останні три роки виселив на вулицю вісім сімей. З них п'ять 2009го – одразу після кризи. Люди побрали кредити в доларах, а повернути не змогли.
Часто доводиться стягувати аліменти. Один чоловік покинув дружину і трьох дітей після 15 років сімейного життя. Пішов до коханки з двома дітьми. Держава присудила йому 600 гривень аліментів на рідних дітей. Грошей із нього ми не витрусили. Він із роботи звільнився. Продовжував працювати у тому самому ресторані офіціантом, але всю зарплату отримував у конверті. Судді доказував, що безробітний. Сам не має за що шматка хліба купити. Минуло два роки. Бачу – той офіціант іде увечері з пакетом через центр Києва. Збирає пляшки. З ресторану його звільнили. Коханка вигнала. За все Бог карає.
У січні мав виселити на вулицю матір із трьома дітьми. Вони жили в сестри. Та набралася кредитів і виїхала за кордон. Банк подав у суд, хоче забрати половину трикімнатної квартири. На вулиці мороз. Сестра хазяйки плаче, бо їй іти нема куди. Чоловік утопився. Влітку на Дніпрі купався п'яний. Я тричі приходив до неї, попереджав, пропонував допомогу – дав телефони кількох адвокатів. Але жінка жила на 800 гривень у місяць. Суд продав половину квартири. Співвласники заплатили їй ще 20 тисяч доларів, щоб віддала решту житла. Жінка взяла гроші й виїхала до матері в село.
Один чоловік заклав квартиру, бо хотів почати свій бізнес. Відкрив продуктовий кіоск між двома супермаркетами й поставив захмарні ціни. За півроку прогорів. Кредит вернути не зміг.
Як можна брати в кредит машину за 20 тисяч доларів і обіцяти виплачувати щомісяця по 500 доларів при зарплаті 1200 гривень?
Найсмішніше моє завдання – 2009 року корчував малинник. Один чоловік засадив малиною свою ділянку. Вона розрослась і вилізла на метр на город сусіда. Ще на півметра тінь від неї падає. Розміри ділянки – 20 на 7 метрів. Сусід попросив прибрати. Власник ділянки не погодився. Суд постановив усе викорчувати.
Бачив, як брат сестру виганяв із хати. Батьки на нього спадщину оформили. Він сам. А в сестри – чоловік і троє дітей. Зі свекрухою не зжилися. Думала, брат прихистить. Але він став її найбільшим ворогом. Через гроші.
Найбільше страждають поручителі. Мати поручилась за сина, коли він позичив 30 тисяч доларів. Хотів ганяти машини з Польщі. Двічі пригнав, вигідно продав. Половину кредиту погасив. А зимою розбився недалеко від кордону. На слизькій дорозі машину занесло. Кредит упав на плечі матері. З пенсією 902 гривні вона його до кінця днів не погасила би. Брала кредитні канікули, записувалася на прийом до Азарова й Карпачової. Їй адвокати зразу порадили продати трикімнатну квартиру біля метро, купити собі меншу й віддати 15 тисяч боргу. Жінка надіялася, що їй усе пробачать. Але від банку цього немає сенсу чекати.
Часто гроші пропонують. Але що я можу зробити, якщо є постанова суду про примусове виселення?
Люди довірливі. Доглядають стареньких киян, чекають їхньої смерті, щоб в'їхати у квартиру. Більшість не укладають договорів про довічне утримання, не цікавляться, чи мають господарі дітей, внуків, племінників. Усе на віру приймають. А коли баба чи дід умира', з'являється внучка з Петербурга або син, який на заробітках у Варшаві. Як ти комусь доведеш, що вісім років підмивав бабу й терпів її капризи?
Не хочуть по-доброму виходити – кличемо хлопців, які виводять силою. Не дивляться, хто перед ними – чоловік, жінка, дитина. Якщо чинять спротив, викликаємо міліцію. До послуг вишибал звертаємося рідше. Беремо їх, коли доводиться рейдерів виганяти. Вони простої мови не розуміють.
Якщо батьки судяться за дитину й після рішення суду не хочуть передавати малого одне одному, то беру психолога із собою. Три роки тому поїхав до матері відбирати дитину. А вони у лікарні лежали. Палата – на другому поверсі. Я тільки наблизився до жінки, як вона 2-річного сина через вікно викинула з криком: "Якщо мені не дістанеться, то хай нікому". Чоловік їй зради не пробачив. Забрав дитину.
Я одразу побачив – йому не син потрібен був, а помста. Та жінка в психушку попала. А дитина вдало приземлилася на квітник під лікарнею. Тільки ручку підвернула.
Забирав двох дітей у матері-наркоманки. Думав, їй байдуже буде. Приїхав з її матір'ю – вона оформила опікунство на себе. Але жінка у квартирі зачинилася, погрожувала накласти на себе руки, якщо малих у неї відберемо. Викликав лікарів. Вони її з нервовим зривом забрали. Онуки не хотіли з бабусею їхати, весь час гукали маму.
Стукаю у двері. Бачу – хтось у вічко зиркнув. Ага, значить, у хаті є люди. Зачитую рішення суду. Якщо треба – викликаю сусідів, щоб ознайомилися й поставили свої підписи, що були свідками всього.
Люди по-різному тягнуть час. Можна в лікарню на місяць лягти й довідку дати, можна дітей хворими поробити. Кого вдень застати не можемо, ввечері навідуємося. Найпізніше заходив у квартиру о 21.30. Господарі викликали міліцію. Так робить кожен другий, хоч я одразу документи пред'являю. Закликаю виконати вказівки суду добровільно й негайно.
Можу зламувати двері й входити без господарів, якщо суд дає дозвіл. Співпрацюємо з фірмою, яка зламує замки. Перед тим викликаємо понятих і вантажників – щоб речі на вулицю повиносили. Також на місце під'їжджає представник банку.
Один чоловік бронедвері встановив. Замок зламати не змогли. Через балкон сусіда у помешкання пробиралися.
Якщо сім'ї нема куди діватися, можуть на деякий час відселити у притулок. Зараз уже трохи звик, а раніше дуже нервував через кожну сім'ю. Ну хіба винні діти, що їхній батькодурак віддав квартиру банку?
Знайомі часто просять: "Поцікався, може, який конфіскат банк за копійки продає". Я в конфіскованій квартирі жити не зміг би. Та й придбати її нереально. Є люди при банках, які такий конфіскат за копійки скуповують і перепродують у кілька разів дорожче.
Багато хто на суди не приходить. Коли судовий виконавець з'являється у дверях, не завжди розуміють, чого він хоче. Про свій візит намагаюся не попереджувати, бо тоді точно господарі з дому втечуть. Лишаю повідомлення у дверях, щоб передзвонили або готувалися до мого наступного приходу. Багато хто наївно думає, що банк кредит пробачить, бо на руках мають річну дитину. Банк нікому не подарує навіть гривні. У них дуже круті юристи. Виграти суд у банку нереально.
Раз прийшли з вишибалами одного неприємного типа виселяти. А він квартиру здав молодій сім'ї. Жінка з маленькою дитинкою, чоловік – на роботі. Хлопці скоренько речі повантажили в ящики й на перший поверх повиносили. Оце я розумію – шок. Люди квартиру зняли, за два місяці заплатили, а їх на вулицю вигнали.
На моїй пам'яті раз хазяйка до батареї себе наручниками прикувала. Викликали еменесників.
Не погасило подружжя 10 тисяч доларів кредиту. Заходжу у квартиру – там величезний срібний холодильник. Видно, новий. Такий тисяч 8 гривень коштує. Плазма стоїть, ремонт місяців зо два тому зроблений. Чого люди замість того, щоб гроші повертати, жили на широку ногу? Отаких дурних виселяти не шкода.
Із бідними легше домовитися. Багаті дибки стають. Погрожують впливовими знайомими з прокуратури й Адміністрації президента.
Найважче вибивати штрафи від ДАІ. Усі водії вважають себе правими. Чекаю одного під воротами двоповерхового будинку. У нього штраф – 400 гривень. Під'їжджає на Audi тисяч за 40 баксів. Видно, що випивший за кермом. Зі мною привітався і каже: "Платить не буду. Сам знаешь, все даишники – козлы". Відповідаю, що знаю, але якщо заплатить – то матиме спокій. Він мені: "А я спокойный. Что ты мне сделаешь? У меня во дворе два голодных ротвейлера. Как ты ко мне в дом попадешь?" До таких доводиться на роботу приїжджати. Іноді вдається з начальством домовитися. Штраф із зарплати відрахують.
1 
1
Коментарі
8