11 улюблених фільмів кінорежисера Олеся Саніна
1. "Земля" Олександра Довженка. Вперше побачив цей фільм у вісім років. Спочатку він мене лякав. Показують трактор, машина реально страшна. Пізніше, в 12-15 років, смішив: мужики зібралися, попісяли в трактор, бо закінчилася в радіаторі вода. А потім дивував. Я ніяк не міг його зрозуміти. Є фільми, які дивлюся наче сон: живу в ньому, але не знаю, як потрапив. Несуттєво, що було доти, важливо як зараз.
Кілька років тому мене запросили до Сполучених Штатів, до Нью-Йорка, читати лекції для студентів. Представили як одного з претендентів на Оскар за "Мамая". Дивлюсь, серед лекторів - Стівен Спілберґ. Затусував до нього на лекцію як студент. У залі десь до тисячі людей. Йому кажуть: "Ви придумали героя-надлюдину у фільмі "Щелепи". А він: "Ні, це не я. Навіть не Хічкок. Героя-надлюдину придумав Довженко у фільмі "Земля". Там головний герой - не людина, а земля. Кіно - це мистецтво, де героєм може стати що завгодно. І Довженко це зробив перший". "А саме про кіногероя?" - запитують Спілберґа. І він відповідає: "Той же Довженко зняв "Арсенал", де є герой, в якого стріляють і не можуть вбити. Тому що він головний герой фільму. Я з нього брав приклад". Сидів і прозрівав.
2. "Людина з кіноапаратом" Дзиґи Вертова. Це величезний документальний фільм. Народжувався на початку 1930-х, коли всі були окрилені новими режисерськими ходами. Фотограф Давид Кауфман взяв псевдо Дзиґа Вертов. Зібрав пацанів, які вміли фотографувати, дав до рук кінокамери, і вони почали знімати хроніку. Будівництво, ранок, людей, народження дитини, хід трамваїв - максимально відверто і чесно, натуралістично. Фільм учить створювати естетику з того, що бачиш навколо. Усе, що існує в сучасному кіно і рекламних роликах, народилося тоді. Це божевільний фільм.
3. "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Один із дуже небагатьох фільмів, які можна назвати шедевром. Для мене це був перший фільм, який я усвідомив кольоровим. До того стрічки були тільки зняті на кольоровій плівці. А тут побачив, що це таке насправді.
Кадочнікова настільки органічна, що аж коли побачила це на екрані, зрозуміла, що ж вона зіграла. Це найкраща її робота. Далі були лише залишки, іскри Марічки. Хто це запалив? Думаю, Іван Миколайчук.
4. "Амадей" Мілоша Формана. Історія про Моцарта й Сальєрі. Усі вже звикли, хто кого отруїв. Історично це неправда, просто всім сподобалось як міф. А от Форман показав реалістично.
Якщо знімаєш про якусь епоху, є моменти, які точно їй відповідають: як носиш цього капелюха - так чи так. Дуже часто, особливо в американському кіно, люди виходять зі страшної печери, а таке враження, що з перукарні. Форман точно відтворив епоху Моцарта, хіба що видав за Відень Прагу. Показав справжній тодішній театр. Я люблю відстежувати еволюцію театру, і я знайшов її у Формана.
"Це італійська історія! Не тільки ж євреїв забирали в концтабори". "Тоді, - кажуть, - ніяких грошей не буде"
5. "Сталкер" Андрія Тарковського. До Чорнобиля виглядав абсолютно фантастичним фільмом. А зараз - майже документальний. Я кілька разів був у Чорнобильській зоні. Дуже схоже. Це наче умовність. Зона, у якій сам стаєш умовним.
Тарковський для себе визначав межу мистецтва. Відчиняєш двері - далі територія мистецтва, умовності, сну. І привчив глядача до манери свого висловлювання. Це все мало такий вплив на середовище, що змінилося саме середовище.
6. "Життя прекрасне" Роберто Беніньї. Фільм про те, як батько з дитиною потрапляє до концтабору, розповідає малому, що насправді це така гра. Фільм про нацизм, де людина своїм позитивним ставленням до життя змушує повірити в добро в найгірших умовах.
Один із продюсерів фільму Дональд Трахтенберг розказав мені історію його створення. Беніньї шукав вихід на світовий прокат і фінансування. Зв'язався з американцями. Ті приїхали в Рим, дуже довго вели переговори. За тиждень до початку зйомок запропонували декілька невеликих змін: героїв із концтабору повинні визволити американці. Беніньї: "Як? То ж був спротив, партизани італійські..." Але пом'явся і погодився. Друга умова: головний герой повинен бути євреєм. "Це історія мого дідуся і мого батька, - каже Беніньї. - Це італійська історія! Не тільки ж євреїв забирали до концтаборів". "Тоді, - кажуть, - ніяких грошей не буде". Наступного ранку Беніньї пішов на компроміс. А фільм все одно прекрасний.
7. "Сім самураїв" Акіри Куросави. Це - абсолютний вестерн. Його спочатку дуже не любили в Японії і вважали, що Куросава - запроданець, адже зняв відвертий бойовик. Але він неперевершений. Американці потім зробили рімейк - "Чудова сімка".
Куросава своїм фільмом відродив на батьківщині інтерес до всього питомо японського. Після війни слово "самурай" мало майже негативний зміст. Тому що це - люди, у яких була реальна імперія і вони здали її Америці. Вони повикидали свої самурайські мечі, і сказали: заборонено мати честь і гідність на лезі клинка. Все. Воювати не будемо ніколи. Так японці відреагували на свою поразку.
8. "Хоробре серце" Мела Ґібсона. Шотландці переглянули фільм і замислились: а чому б нам не мати власний парламент? І створили його.
Коли американські студії відмовились фінансувати зйомки, Ґібсон почав набирати акторів із народу. Тут суперреалістичні масовки - дві тисячі людей, кожен з яких вміє тримати зброю в руках. Так класно зняти купу народу дуже важко. Ґібсон хотів розказати про свободу. І розказав.
9. "Страсті Христові" Мела Ґібсона. Ґібсон - завзята людина, Колумб у кіно. Якщо подумати, як насправді відбувалося розп'яття, то крові в цьому фільмі навіть замало. Власники американських студій заявили, що фільм антисемітський. Коли чуєш рідною своєю мовою "Розіпни Його", найкраще усвідомлюєш, що ті, хто розіпнули, твої одноплемінники, і це не дуже приємно. Тому всі великі студії в США заблокували прокат. З'явилась одна людина, американський католик, який забезпечив прокат в маленьких містечках. А коли фільм почав окупатися, всі махнули рукою на антисемітизм.
10. "Леон-кіллер" Люка Бессона. Був на прем'єрі цього фільму. Французи казали Бессону: "Люка, чому ти зрадив мистецтво?" Бессон вихований в Європі, тому знає, що таке справжнє мистецтво. А продався американцям, які його імітують. Європейське кіно намагається робити маленькі історії про справжніх людей. В Америці - великі картини про Міккі Маусів. Люка все змішав: в "Леоні-кіллері" справжні люди живуть у несправжньому Нью-Йорку.
11. "Аватар" Джеймса Камерона. Камерон дуже довго чекав можливості, коли технологічно вдасться це зробити. "Аватар" масово привів людей у кіно, хоч сюжетик і какашка. Камерон хотів дати можливість глядачеві асоціювати себе з іншим героєм в іншому просторі й часі. Вдягаєш маску і фізично стаєш іншою людиною. Я в тих чувачків синіх вірив, коли дивився.
4 
1
Коментарі