Про що говорять на пункті пропуску Дорогуськ – Ягодин
На польсько-українському кордоні, в пункті пропуску Дорогуськ – Ягодин, автобуси стоять у черзі по 4–5 год. Українські заробітчани повертаються додому перед Великоднем.
Рудоволоса жінка розстібає зелений спортивний костюм. Довго копирсається в сумці. Змінює картку у смартфоні, дзвонить сестрі:
– Ти могилу цьоці Жені прибрала? Як приїду, куплю їй вінка за 500 гривень. Щоб усі заздрили. Вона мені єдина з родини позичила 5 тисяч на цеглу, коли ми з Мироном будувалися. Я дала Оксані 10 тисяч злотих на нові пам'ятники для цьоці, батьків і баби з дідом. А вони з зятем за ті гроші утеплили хату. Як мені тепер на проводи йти? Скажуть: "Що та Вєруня робить у Варшаві стільки років, що батькам пам'ятників не поставила?"
Диктує сестрі рецепт сирної паски, а потім каже:
– Я виїхала б іще тиждень тому, але хазяїн не пускав. Каже: "Віра, у вас війна. Забирай дітей і проси притулку в Польщі". Зараз у кожному випуску новин говорять про Україну – де точиться бій, скільки поранених і загиблих, куди Путін стягує війська. У газеті прочитала статтю "Куди втікати, якщо росіяни дійдуть до польського кордону". По-моєму, поляки до війни готові більше за наших.
Дістає бутерброд із сиром і редискою. З торби виглядає м'ясо у вакуумній упаковці, ковбаси, сухі сніданки, йогурти, сир.
– У Польщі все дешевше. В Україну йти в супермаркет боюся. Ціни, як у Данії. Я масла 10 пачок купила в "Бедронці" по 3 злотих (23 грн. – Країна). Жирність 82 відсотки. У нас таке по 50 гривень. Курятина там по 50 гривень. Свинина була по акції – за 70.
– Люблю тебе. Ніхто мені не потрібен. Я в Україні хлопця не маю. За тиждень повернуся і доведу, що ти – єдиний, – говорить польською по вайберу жінка з нарощеними віями й чорними нігтями.
– Марек дзвонив, уп'яте за 2 години, – каже подрузі, коли кладе слухавку. – Переживає, що не повернуся. Його дружина в Німеччину поїхала. Там іншого знайшла й залишилася. Мене заміж кличе, але такий ревнивий, що боюся. Думає, я в Україну їду погулять. А мені за щастя буде виспатися.
– Сон – це секс ХХІ століття, – відповідає подруга. – Я на роботу встаю о четвертій ранку. Якщо ляжу пізніше дев'ятої, наступного дня ні риба ні м'ясо. Раніше з дівчатами обговорювали мужиків, а тепер, хто і скільки поспав.
– У мене мобілка стара, додаток не підтримує, – чоловік із тату бреше прикордоннику, який стежить, аби всі пасажири встановили на телефоні сервіс "Дій вдома". За його допомогою контролюють приїжджих з-за кордону, щоб самоізолювалися на два тижні.
– Кожен має підтвердити адресу місця самоізоляції за допомогою геолокації не пізніше, ніж за 24 години після перетину кордону, – наголошує прикордонник. – На самоізоляції мусите провести 14 днів або до одержання негативного результату на ПЛР-тест.
– Махав я сидіти два тижні вдома, – чоловік поправляє срібну сережку у вусі. – Маю зуби полікувати. За чотири коронки у Варшаві нарахували 3 тисячі доларів. А тут зі стоматологом домовився за тисячу.
Прикордонник переписує дані пасажира зі старою мобілкою, щоб передати їх поліції за місцем проживання чоловіка. Коли бус від'їжджає від кордону, той дістає та вмикає айфон.
Білявка з довгою косою в черзі до туалету зустрічає знайому.
– Світлану бачила, – обговорюють спільну подругу. – Другий місяць сидить без роботи, бо кінотеатр, у якому попкорн готувала, закрили на карантин. Дзвонить до дітей, вибачається, що грошей не вислала. Я кажу: "Ти нікому нічого не винна". Одному синові 35 років, другому – 40. На роботу не йдуть, бо мати шле по 500 доларів щомісяця. А ти чого сама? Сестра де?
– Марусю скоротили. У лютому додому вернулася. Хоче йти вчитися на психолога. Поки що ніде не працює, пропонує дружбу за гроші. Бере 200 гривень за годину. Раніше стільки ж заробляла репетитором із математики. Виставила оголошення "Вислухаю, пораджу, не буду критикувати чи повчати. Маю цінні поради на всі випадки життя". З однією дівчиною їздила на екскурсію до Львова, із самотнім програмістом ходила в ресторан. На карантині всім хочеться поговорити.
Із вбиральні виходить чоловік білявки. Махає рукою і біжить до автобуса.
– Де він зараз – на заводі чи на фермі?
– Коли набридло в полі працювати, влаштувався нянею. Глядить 3-річного хлопчика у Варшаві. Батьки платять 1,5 тисячі доларів і дають премії за нічні зміни. Живе з ними в одній квартирі. А я – в гуртожитку з дівчатами.
– Жінка не витримує, просить вернутися раніше, – чоловік у шкірянці говорить із новим знайомим, який сидить через прохід. – Троє дітей, а ноутбук один. Відколи дистанційне навчання запровадили, мусив усім по мобілці купити. Після Нового року приїхав на тиждень. Заходжу в дитячу в боксерках, потягуюся, чухаю живіт, а малий: "Пап, ми в онлайн. Можеш передати привіт Мар'яні Юріївні". Бачу, на мене дивляться 30 учнів і його класуха. Я присів. Рачкую до дверей, а камера знімає мене і з того ракурсу. Боюся, аби не виставили в ютюб.
Їхню розмову чує водій. Регочуть утрьох.
– Скільки часу треба мати, щоб із трьома чоловіками зустрічатися? – жінка в окулярах-хамелеонах затуляє телефон долонею, але говорить так, що чує весь салон. – На роботу не ходить. Один для неї квартиру знімає, другий харчами забезпечує. Третій одягає і дає гроші на розваги. Щоб чоловіки не перетнулися, не дозволяє лишатися на ніч. Кажу: "Сашка, та ти ж утриманка". А вона нічого поганого в цьому не бачить. У теперішньої молоді жодних принципів. От ви скажіть як психолог, хіба це нормально?
– Щоб вижити в коронавірусну добу, треба розпрощатися з очікуваннями, – каже їй співрозмовниця. Динамік гучний, тож розмову слухає пів салону. – Наші сподівання зараз нічого не варті. Лише породжують страх, гнів, образу, сором і розчарування. Мріяла, що син стане відмінником, а через дистанційне навчання він з'їхав до трійок. Батько на роботу йти не хоче, хоч до пенсії ще чотири роки. Пише романи. Ще жодного не надрукували. Жив за мій рахунок рік. А коли махнула на нього рукою, почав нормально заробляти. Пише похоронні промови. Про незнайому людину може таке загнути, що плачуть навіть ті, хто за життя ненавидів.
– Тітка померла від коронавірусу, – розповідає літня жінка з чорними від землі руками, чіпляє гаманець-бананку на живіт. – Жила на хуторі сама. Хіба листоноша заразила, коли пенсію приносила. Тітка до людей не виходила. Хліб пекла і свині різала. Брат поховав, а мені нічого не сказав. Я від сусідки дізналася за тиждень. Дзвонить, співчуває. А я не можу зрозуміти, кого втратила й коли. Як розповіла про похорон, була зла. Щоб не ховати в мішку, брат дав взятку в морг. Кажу: "Кого хочеш обманути?" Через два тижні захворіла його дружина, а в неї слабкі нирки. Лежить тепер під апаратом. Щодня на лікування йде 3 тисячі.
– Я від нього пішла після Дня Валентина. Козел, навіть із днем народження не привітав, – дівчина із сережкою у брові дістає закордонний паспорт. Спілкується по телефону в навушниках. – І ти іди. Толку, що ви заручені. Два роки минули, а він на весілля назбирати не може. Завжди треба мати запасний варіант. Ми з одногрупником Вадимом, коли універ закінчували, домовилися: якщо до 30 ніхто з нас не одружиться, то розпишемось і будемо разом. Недавно знайшла його в інстаграмі. Двічі розлучений. Має квартиру в Ковелі й бізнес у Луцьку. За рік, якщо кращого варіанта не знайду, постукаю в його двері.
– Анекдот про Вовочку хочеш? Зеленський має шанс вдруге виграти вибори, доки в президенти не піде Олег Винник. У нас усі, хто Вовку підтримували, давно в Польщу жити перебралися, – бригада будівельників дивиться випуск новин і обговорює поїздку Зеленського в Туреччину.
За пів години переходять на тему, хто скільки картоплі посадить цьогоріч.
– Мати каже: "Не бійся, приїжджай. Цього року нічого не садитимемо. Тільки кабачки посію, огірки, моркву, буряк, кукурудзу, гарбузи, помідори, капусту й мішок картоплі". Вже на завтра день розписала, а я планував у баню з кумом. Слава Богу, передають дощ.
– У нас учора йшов сніг, – найстарший у гурті виблискує золотими зубами. – Батьки переживають, що з такою погодою не буде врожаю. Але весну, як оргазм, не спинити. Якщо вже почало цвісти, то і ягодки будуть.
3 
1
Коментарі