Коли Володимир Абрашин востаннє
Втрачав контроль над собою. У квітні в Голландії. Вирішив скуштувати галюциногенні гриби, що продають у смарт-шопах. Підвищилися температура і тиск, стеля почала "гуляти". Включив місцеве телебачення: мови не знаю, але все зрозуміло.
Плакав. Позаторік, коли дивився серіал "Жіночий лікар". Тема вічна – життя і смерть дітей, відносини матері з дитиною. Фільм нагадав про те, як народився старший син. Дружину виписали з пологового, а новонародженого залишили ще тижнів на два – знайшли стафілокок.
Зважився на авантюру. Рік тому запропонували відкрити компанію, займатися залученням інвестицій у закордонні проекти. Справа практично відразу застопорилася, гроші пропали. Повірив на слово давньому знайомому, а він підвів. Порвав стосунки з ним.
Починав з нуля. Чотири роки тому звільнився зі служби й започаткував страховий бізнес. Можна було служити далі, але не влаштовували ні зарплата, ні жорсткий графік. Набридли кроси, перевірки, захотілося свободи – самому вирішувати.
Бився. 2003-го по п'янці дістав по зубах. Їздив у Кривий Ріг побачитися з сином від першого шлюбу. Після зустрічі розчулився, зайшов у кафе випити. Місто – бандитське, я – на чужій території. Подробиць не пам'ятаю: чи не так подивився, чи не те сказав. Міліцію не викликав. Повернувся в готель і ліг спати.
Допомагав. Улітку торік приймав родичів із Луганська – у трьох квартирах розмістив 11 чоловік. Тоді місто дуже обстрілювали.
Мріяв. Місяць тому запропонували роботу з більшою зарплатою – став планувати. Думав про "Ладу-дев'ятку" – хочу купити в кума. Машина не дорога в обслуговуванні, можна напрацювати водійський досвід.
Рятував. 1995 року батальйон почали скорочувати, зарплату затримували. На роботу можна було не ходити – сидів із дитиною, а дружина їздила в Росію "човником". Звідси везла майонез, сигарети, там купувала м'ясо. У Богучарі Воронезької області на неї наїхала мафія, "поставили на лічильник". Довелося виручати. Але як пройти кордон без відмітки у військовому квитку про відпустку чи відрядження? Скористався "діркою" на кордоні. Перейшов через залізничну колію – і вже в Росії. Забрав дружину й швиденько змоталися.
Засмучувався. У серпні. У старшого сина проблеми з дівчиною. Скільки б не радив: кинь, знайди іншу – не хоче й чути. Злюся, що не можу дати слушну пораду, відчуваю себе неспроможним як батько. Коли він навчався, у мене були економічні методи виховання. Тепер син сам працює, і шантажувати його марно.
Заздрив. Минулого літа сусід по сходовому майданчику запросив у свій триповерховий котедж. Відгрохав його на дачі. Мені сподобалося. Мрію про такий дім. Коли допомагав батькові будувати дачу під Луганськом, багато запам'ятав.
Був на батьківщині. У квітні 2014-го. Щоб приватизувати житло в Харкові, треба отримати довідки з жеку, Ощадбанку й місцевого виконкому у всіх населених пунктах, де був прописаний. Зокрема у Луганську. Дім, де народився і виріс, продали. Позазирав через огорожу. Іноді сниться, що звертаюся до нових господарів: "Скільки ви за нього хочете? Куплю, бо це – моя батьківщина".
1 
1
Коментарі